Коли сонце стало сторчма білим колом, старий облив руки й ноги водою і сів під явором. Не їв, не пив, сидів із приплющеними очима. Решта людей, що дочікували своєї черги, нерішуче діставали вузлики з перекускою. Цоркнуло скло об скло то їздовий відкоркував пляшку. Когось силоміць пригощав. Старий повів у той бік гострим совиним оком.
Вуйку Андрію, на здоровля! весело гукнув коняр.
Пий на безголовля! буркнув старий. За здоровля, чоловіче, треба молитися, а не пити.
Перепочивши, він знову слухав людей. Я чув, як раяв молодій соромязливій жінці оздоровити щитовидну залозу. Варити синій кисіль: дві столові ложки крохмалю, десять міліграмів йоду і два кружальця лимона. Це денна норма. Коли організм насититься йодом, це покаже той же йод. Увечері намалювати ним на згині ліктя сітку. Якщо до ранку вона щезне, лікування продовжувати. А ще пити очищувальний чай: запарювати соснові голки, шипшину, листя малини й цибулеве лушпиння, додати меду. Жінка скрушалася, що найгірше їй у спеку, аж «водить нею».
Усяку хворість перше гоять столом. У жару пий чисту воду й гарячий чай, але правдивий зелений. Їж овоч білої і зеленої барви, рідкі страви з кислинкою. А гостре, приправи, солонину й мед не споживай. Воду зранку присолюй, і добре би поміняти криницю. Знайди таке місце, де волоські оріхи люблять собі рости. Там і вода для тебе
Жінка ніяковіло дякувала, прощалася, задкуючи, та він не поспішав її відпускати.
Чи ти не донька Юлини, котра ланковою була у винницях?
Айно, а ви, дідику, звідки знаєте?
Вижу. Тридцятим роком старша донька вилицями стає схожою на матір. Я знаю твою мамку.
А як знаєте, що мені тридцять?
На виду твоєму написано. У тридцять жінчовка найкрасніша.
Жінка ще густіше зашарілася.
Іди здорова, небого! І вклонися від мене матері. Вона таку пестила шаслу на груниках, що мадярам і чехам не снилося. Не кетяги, а котята звисали з лози, сміялися до тебе.
Під кінець огляду, «у пессі голоси», він залишив «легших». І люди здогадувалися про це, усміхалися до нього із запопадливою вдячністю. І сам він помяк, давав собі продих довільного спілкування.
Здоров, мудряку Юре! привітав дебелого, переломленого в попереку чоловіка, майже свого ровесника. Що ви сього разу собі вигадали?
Мара його вигадала. От і я прицабав на вашу гору, Андрійку. Хоча Бог давно вже зве до себе.
І ви туди ж, Юре. Усе проситесь на Господа, а коли Він кличе біжите до доктора.
Не заради себе, порохнявого пня, прошу заради онуків. Хотів би ще їх у люди вивести.
Овва, куди ви їх на таких ногах виведете?!
Ноги в того й справді були страшні набряклі, у брунатних струпах. Штанини підрізані, бо роздуті литки не влізали в них.
Правду кажете, Андрійку. Доки доліз сюди, спалив грудину дотла.
Правда, важний ґаздо, в тому, що серце ваше зносилося. Велике серце.
Чому велике? сіпнувся той, силкуючись випрямитися.
Бо доброє. А добрі серця скоріше зношуються. У душевній роботі. У Бога й тут справедливо: добрі люди заслуговують і доброї хвороти. І ліків добрих. Вино любите?
Хто не любить файне вино?! Та я стражуюся від нього зі своїми болячками.
А тепер собі дасте. Айбо вино буде незвичне. Десять коренів петрушки з листям залийте літром вина, варіть пять хвилин, тоді додайте дві ложки винного оцту й децу темного меду. Ще поваріть стільки ж і вино готове. Держіть його в холоді. Заживайте в день по кухлику середньої величини. Відпустить серце і ногам буде полегша. А тепер їм першу поміч дамо. Запечіть дві цибулини, поріжте й прикладайте до підошов на ніч, перевязавши биндою. А ще нехай ваші зварять на киселицю лимони, щедро підсиплють змелених оріхів, потовченого цукру й лляної оливи. Ся мішанка вирівняє биття серця. Беріть її по дві ложки до їди А онуки най без ваших рук на ноги спинаються. Міцніші ноги матимуть. Не опікою, а прикладом най живляться. Є що черпати. Такого діда, як у них, по всіх горах і долах ще найти!
У вибілених часом і сонцем віях старого затріпотіли сльозини. І голос тремтів, гасив ледве добуті слова:
Красно дякую вам, брате. За таким словом і стояти на ногах уже легше, і лежати буде притульніше в послідній постелі. І, спираючись на онука, подибав до осідланого коня.
Підбіг стрижений верткий чоловічок і, щулячи лисяче личко, загугнявив:
У мене, няню, така пришта, що ганьба й казати. Бігме таке не лікується.
Усе лікується, відказав Світован. А виліковується Богом, якщо на те його воля.
Та де, горбатого, кажуть, могила виправить. Хворий рвучко обернувся, випнув спину. У мене межи лопатками щось росте Щось таке, перебачте, як горбик
Вижу, що не крила. Послухай сюди: літати не будеш, а жити, як дотепер, можеш цілком. Якщо дотримаєш двох приписів. Перший: не гніти злобою душу, бо сердешна рветься на волю й пре тобі горб. Другий: найди тверде й ребристе дерево і щоденно трися об нього своїм горбиком. Від лопатки до лопатки. Доки не розійдеться. Дереву щоразу дякуй за поміч. А Богу молися. Не їж білого хліба, білого цукру і білої солі. На ніч споживай сушениці зі сливи, абрикосів і ягід І головне душу вирівнюй. Вирівнюй посполу з хребтом.
Потім принесли дівчинку з відкритим ротом і здивованими очима. Батьки щось говорили до неї, але та не реагувала. Старий велів їй попісяти в баночку. Тоді вмочив праву руку в сечу й зворотним боком долоні торкнувся лоба, щік, рук і ніг малої. І вклав її на волову шкуру. Та голосно хавкнула й одразу заснула. Батьки, сперши дух, схилилися над нею, затуляли від сонця.