Чи не могли б ми запросити малого Ганса до нас? запитав наймолодший син Мірошника. Якщо у бідного Ганса лихо, я віддам йому половину своєї каші й покажу своїх білих кроликів.
Ну який же ти дурний! заволав Мірошник. Навіть не знаю, чи варто тебе посилати до школи. Здається, ти нічого не здатен навчитися. Та якщо малий Ганс прийде до нас, побачить наш напалений камін, і нашу смачну вечерю, і нашу велику карафу червоного вина, він може позаздрити, а заздрість жахлива річ, яка руйнує людську натуру. Я, певна річ, не дозволю зруйнувати Гансову натуру. Я його найкращий друг, і завжди за ним наглядатиму й припильную, щоб він не наражався на спокуси. До того ж якщо Ганс сюди завітає, то, боронь Боже, попросить борошна в борг, а я йому дати не можу. Борошно це одне, а дружба зовсім інше, і не слід плутати одне з другим. Навіть слова ці пишуться по-різному й означають абсолютно різні речі. Будь-хто це розуміє.
Як ти гарно говориш! вигукнула Дружина Мірошника і налила собі повну склянку підігрітого пива. Ти мене мало не заколисав. Чистісінько як у церкві.
Як ти гарно говориш! вигукнула Дружина Мірошника і налила собі повну склянку підігрітого пива. Ти мене мало не заколисав. Чистісінько як у церкві.
Багато хто гарно вчиняє, відказав Мірошник, але мало хто гарно розмовляє, а це значить, що говорити значно важче, ніж діяти, і воно також краще, тут він суворо поглянув через стіл на найменшого сина, який так засоромився, що похнюпив голову, почервонів, заплакав, і сльози закрапали з його очей. Втім, він був такий юний, що йому треба вибачити
І це вся історія? запитав Щур.
Звісно, ні, відповіла Коноплянка. Це лише початок.
Тоді ти сильно відстала від моди, виголосив Щур. Кожний хороший оповідач нині починає з кінця, потім переходить до початку, а закінчує серединою. Це нова методика. Я почув про неї днями від одного критика, який прогулювався навколо ставка з якимсь юнаком. Він багато просторікував про це питання, і я упевнений, що він цілком правий, бо мав на очах сині окуляри, а на голові лисину, а коли юнак робив якесь зауваження, він повсякчас пирхав і пхекав. Проте продовжуй свою історію, прошу. Мені надзвичайно подобається Мірошник. У мене самого буває безліч прекрасних почуттів, тож у нас багато спільного.
Що ж, цвірінькнула Коноплянка, підстрибуючи то на одній, то на другій ніжці, щойно закінчилася зима і первоцвіти почали розпускати свої блідо-жовті зірочки, Мірошник сказав Дружині, що спуститься у долину провідати малого Ганса.
Ну яке ж ти маєш добре серце, вигукнула Дружина, ти весь час думаєш про інших. Та гляди не забудь узяти великий кошик для квітів.
І от Мірошник звязав міцним дротом крила свого вітряка і спустився з пагорба з кошиком у руках.
Доброго ранку, малий Гансе, привітався Мірошник.
Доброго ранку, відповів Ганс, спираючись на лопату й усміхаючись від вуха до вуха.
Як тобі велося взимку? спитав Мірошник.
Ой, вигукнув Ганс, який ти добрий, що питаєш, просто дуже добрий. Чесно кажучи, мені було доволі скрутно, але зараз уже прийшла весна, і я щасливий, і всі мої квіти почуваються добре.
Ми частенько говорили про тебе взимку, Гансе, сказав Мірошник, цікавилися, як ти там почуваєшся.
Дуже любязно з твого боку, відповів Ганс. Я мало не почав побоюватися, що ти мене забув.
Гансе, ти мене дивуєш, сказав Мірошник, дружба не забувається. Це найпрекрасніше в дружбі, проте боюся, ти не розумієшся на поезії життя. А який гарний вигляд, до речі, мають твої первоцвіти!
Вони справді дуже гарні, погодився Ганс, просто щастя, що їх у мене так багато. Я збираюся віднести їх на базар і продати доньці Бургомістра, а на виручені кошти викупити свою грабарку.
Викупити грабарку? Невже ти її продав? Це вельми нерозумний крок!
Так, але справа в тому, що я не мав іншого виходу. Розумієш, узимку мені було дуже важко, навіть на хліб грошей не було. Тож спершу я продав срібні ґудзики від своєї парадної куртки, потім срібний ланцюжок, потім велику люльку, і нарешті я продав свою грабарку, якою возив землю. Але тепер я збираюся все викупити назад.
Гансе, мовив Мірошник, я віддам тобі свою грабарку. Вона, щоправда, потребує ремонту: один бортик зовсім зламався, щось там зіпсувалося у маточинах коліс, та попри все це я тобі її віддам. Знаю, це дуже щедрий подарунок, і багато хто вважатиме мене напрочуд нерозсудливим, через те що я з нею розлучаюся, але я не такий, як усі. Я гадаю, що щедрість становить сутність дружби, та, крім того, в мене є нова грабарка. Так, можеш не сушити собі голови, я віддаю тобі свою грабарку.
О, це справді дуже щедро, сказав малий Ганс, і його миле кругле обличчя аж засвітилося від задоволення. Я легко зможу її полагодити, бо маю гарну деревяну дошку в хаті.
Деревяну дошку! вигукнув Мірошник. Та це ж саме те, що мені потрібно для покрівлі клуні. Там велика діра, і зерно намокне, якщо я не затулю її. Добре, що ти згадав про дошку. Дивовижно, як одна добра справа породжує іншу. Я віддав тобі грабарку, а ти тепер віддаси мені дошку. Звісна річ, грабарка набагато дорожча за дошку, але щира дружба вища за такі дрібниці. Прошу, давай її сюди, і я просто сьогодні ж візьмуся лагодити свою клуню.