Гаразд, гукнув малий Ганс, побіг до стодоли і витяг звідти дошку.
Не така вже вона й велика, ця дошка, зауважив Мірошник, побачивши її. Боюся, коли я відремонтую покрівлю, нічого не залишиться на ремонт моєї грабарки Впевнений, ти хочеш віддячити мені своїми квітами ось тобі кошик, наповни його по самі вінця.
По самі вінця? у голосі малого Ганса забринів сум, бо кошик був величезний, і хлопець розумів, що коли наповнить його, не матиме з чим іти на базар, а йому так кортіло викупити свої срібні ґудзики.
Ну знаєш, образився Мірошник, оскільки я віддав тобі свою грабарку, гадаю, я маю право попросити декілька квіточок. Можливо, я помиляюся, але я вважав, що в дружбі, щирій дружбі, немає місця для себелюбства й жадібності.
Любий мій друже, мій найкращий друже, закричав малий Ганс. Забирай усі квіти з мого саду. Твоє гарне ставлення до мене дорожче за срібні ґудзики! і він побіг рвати усі свої чудові первоцвіти і наповнив ними кошик Мірошника.
Прощавай, малий Гансе, сказав Мірошник і пішов угору пагорбом із дошкою на плечі та великим кошиком у руці.
Прощавай, відізвався малий Ганс і знову почав весело копати землю, бо дуже зрадів через обіцяну грабарку.
Наступного дня він підвязував жимолость біля ґанку, коли почув голос Мірошника, який гукав до нього з дороги. Ганс зістрибнув із драбини, побіг через сад і визирнув понад парканом.
Там стояв Мірошник із великим лантухом борошна на плечі.
Любий мій Гансику, сказав Мірошник. Чи не віднесеш ти цей мішок борошна на базар для мене?
Вибач, будь ласка, відповів Ганс, але сьогодні я страшенно заклопотаний. Мені треба підвязати усі оці лози, полити всі квіти і підрівняти всю траву.
Ну знаєш, образився Мірошник, по-моєму, якщо врахувати, що я збираюся віддати тобі свою грабарку, дуже нечемно з твого боку мені відмовляти.
Ой, не кажи так! змолився малий Ганс. Я б не хотів бути з тобою нечемним нізащо у світі. І він побіг по свого капелюха й, аж згинаючись під важким лантухом, потягся на базар.
День був дуже спекотний, на дорозі стовпом стояла курява, і коли Ганс пройшов шість довгих миль, він так знесилився, що був змушений сісти перепочити. Проте за хвильку він мужньо поплентався далі і врешті-решт дістався базару. Вичекавши певний час, він продав мішок борошна за дуже гарну ціну і негайно повернувся додому, бо боявся, що коли затримається допізна, на нього дорогою нападуть розбійники.
«Це був дуже, дуже важкий день, зітхнув Ганс, вкладаючись спати, проте я радий, що не відмовив Мірошникові, бо він мій найкращий друг, та ще й збирається віддати мені свою грабарку».
Вдосвіта наступного дня Мірошник зявився по гроші за своє борошно, а малий Ганс так намучився напередодні і ще лежав у ліжку.
Нічого собі! вигукнув Мірошник. Ну ти й ледар! Враховуючи, що я збираюся віддати тобі свою грабарку, гадаю, ти міг би працювати й побільше. Неробство великий гріх, і мені не подобається, коли хтось із моїх друзів байдикує або лінується. Ти не повинен ображатися на мої відверті слова. Мені б і на думку не спало їх вимовляти, якби я не був тобі другом. Яка користь від дружби, якщо ти не можеш сказати правду? Будь-хто може лестити, казати приємне і гарне, але щирий друг завжди говорить неприємне і не боїться завдати болю. Щирий, справжній друг розуміє, що так краще, бо знає, що приносить користь.
Вибач, будь ласка, сказав малий Ганс, протираючи очі та знімаючи нічний ковпак, просто я так утомився вчора, що вирішив трошки полежати, послухати, як співають пташки. Знаєш, мені завжди краще працюється, коли я послухаю пташині співи.
Все це дуже добре, Мірошник поплескав малого Ганса по спині, бо я хочу, щоб ти пішов зі мною до млина, як одягнешся, і полагодив мені покрівлю на клуні.
Бідоласі Гансу кортіло попоратись у своєму садку, бо він уже два дні не поливав квітів, але він боявся образити Мірошника, який був для нього таким гарним другом.
Ти гадаєш, було б не по-дружньому з мого боку сказати, що я дуже заклопотаний? спитав він несміливо й соромязливо.
Ну знаєш, обурився Мірошник, не думав я, що прошу у тебе забагато, а надто враховуючи, що я збираюся віддати тобі свою грабарку; але, звісно, якщо ти відмовишся, я піду і зроблю все сам.
Та в жодному разі! і малий Ганс схопився з ліжка, одягнувся і пішов за Мірошником до клуні.
Він пропрацював цілісінький день, до самого заходу сонця, і тоді Мірошник підійшов подивитися, як там у нього справи.
Ти вже полагодив дірку в покрівлі, Гансику? гаркнув Мірошник весело і жваво.
Все відремонтовано, малий Ганс зліз із драбини.
Ти вже полагодив дірку в покрівлі, Гансику? гаркнув Мірошник весело і жваво.
Все відремонтовано, малий Ганс зліз із драбини.
Бачиш, зауважив Мірошник. Найприємніша робота та, яку виконуєш для інших.
Це велика честь слухати, як ти говориш, відізвався малий Ганс, коли сів і витер піт із чола. Велика, величезна честь. Боюся, в мене ніколи не народяться такі чудові ідеї, як у тебе.
Народяться й у тебе, якщо докладеш зусиль. Поки що ти займаєшся практикою дружби, а колись дійдеш і до теорії.
Гадаєш, у мене вийде? запитав малий Ганс.