Скоро вже закінчиться ліс? запитала Дороті Залізного Лісоруба.
Не знаю, відповідав він. Я ніколи не ходив по цій дорозі й ніколи не був у Смарагдовому Місті. Мій батько, правда, колись ходив туди, але я тоді був ще маленький. Він розповідав, що дорога довга й складна, але ближче до Смарагдового Міста починаються прекрасні місцини. А якщо перейматися небезпеками, то я їх не боюся, коли під рукою слоїк із мастилом. Страшило, я бачу, також не боягуз, а в тебе на лобі слід від поцілунку доброї чарівниці.
Але хто захистить Тото? непокоїлася Дороті.
Якщо він потрапить у халепу, ми всі йому допоможемо, запевнив її Залізний Лісоруб.
Не встиг він договорити, як із лісу долинув страшний рик і на дорогу вискочив велетенський лев. Одним ударом лапи зі страхітливими кігтями він відкинув Страшила далеко в кущі. Потім він ударив Залізного Лісоруба. На подив хижака, його суперник хоча й упав, але зостався неушкоджений.
Коли Тото побачив ворога, він одразу із гавкотом накинувся на нього, і Лев уже роззявив свою велетенську пащеку, щоб укусити хороброго песика. Але цієї миті Дороті подолала страх і кинулася на поміч вірному другові. Дівчинка миттю опинилася між Тото і Левом, стукнула велетенського хижака по носу кулачком і крикнула:
Не смій кусати Тото! Як тобі не соромно такий великий, а нападаєш на маленького песика!
Я не кусав його, винувато заперечив Лев і заходився терти вдарений ніс.
Не смій кусати Тото! Як тобі не соромно такий великий, а нападаєш на маленького песика!
Я не кусав його, винувато заперечив Лев і заходився терти вдарений ніс.
Але ти намагався це зробити, наполягала Дороті. Ти просто боягуз, і все тут!
Це правда! погодився Лев, засмучено похнюпивши носа. Я завжди знав про це. Але я нічого не можу з собою вдіяти! Що ж мені робити?
Чого не знаю, того не знаю, відповіла Дороті. А скажи-но, будь такий ласкавий, навіщо ти вдарив нещасного, напханого соломою Страшила?
Він напханий соломою? здивувався Лев, спостерігаючи, як дівчинка підняла Страшила, поставила його на ноги й поплескала долонькою з усіх боків, щоб повернути йому правильну форму.
Атож, сердито буркнула Дороті.
Оце тому він так далеко відлетів! вигукнув Лев. А я ж не міг ніяк зрозуміти, що це відбувається. А другий також напханий соломою?
Ні, він зроблений із заліза, відповіла Дороті саме тоді, коли допомагала звестися на ноги й Залізному Лісорубу.
Тому я ледь не зламав об нього кігті! здогадався Лев. Вони так заскреготіти об його тулуб, що в мене аж мурашки шкірою побігли. А як називається це маленьке створіння, яке ти так любиш?
Це мій песик Тото.
Він напханий соломою чи зроблений із заліза? поцікавився Лев.
Ні, він із плоті й крові.
Оце так кумедна тваринка! І така малесенька. Тільки такий боягуз, як я, міг підняти лапу на цю крихітку, сумно промовив Лев і похнюпив голову.
Чому ж ти такий боягузливий? здивовано запитала Дороті Лева, який завбільшки був з середнього коня.
Це велика загадка, відповів той. Таким я вродився. Усі лісові мешканці вважають, ніби я неймовірно хоробрий та лютий, бо ж Лев цар звірів. Я помітив, що варто мені гаркнути як слід і всі живі створіння кидаються від мене навтьоки. Коли мені трапляються на шляху люди, я дуже лякаюся, але грізно гарчу і вони розбігаюся хто куди. Якби слон, тигр або ведмідь вийшли на поєдинок зі мною, я і сам би дав драла такий я жалюгідний боягуз! але ж вони забираються геть із моєї дороги, ледь зачувши рик. І я їм дозволяю накивати п'ятами.
Але це ж неправильно. Цар звірів не може бути боягузом! вигукнув Страшило.
Згоден, зітхнув Лев і витер кінчиком хвоста сльозу, що бриніла в оці. Моя лякливість страшенно мене засмучує. Хіба ж це життя? Суцільна мука! Щойно виникає найменша небезпека, моє серце готове вистрибнути з грудей.
Може, в тебе якесь серцеве захворювання? висловив припущення Залізний Лісоруб.
Можливо, погодився Лякливий Лев.
Але якщо це так, вів далі Лісоруб, ти мусиш радіти, адже це означає, що в тебе є серце. Бо в мене серця нема, тому навіть і бути не може серцевого захворювання.
Можливо, я б і не був боягузом, якби не мав серця, задумливо промовив Лякливий Лев.
А мізки в тебе є? поцікавився Страшило.
Певно, є. Проте я їх ніколи не бачив, відповів Лякливий Лев.
Я йду в Смарагдове Місто до могутнього Оза, щоб попрохати в нього трішечки мізків. Бо голова в мене напхана соломою, повідомив Страшило.
А я хочу, щоб могутній Оз відправив мене з Тото додому, в Канзас, сказала Дороті.
Як ви гадаєте, пожвавішав Лев, а чи не зможе Оз дати мені трошки хоробрості?
Напевно, це йому буде зробити анітрохи не складніше, ніж дати мені мозок, відповів Страшило.
А мені серце, додав Залізний Лісоруб.
Або перенести мене до Канзасу, підсумувала Дороті.
Тоді, якщо ви не заперечуєте, зважився Лев, я піду разом із вами. Бо жити боягузом більше сил нема.
Ми будемо тільки раді, якщо ти приєднаєшся до нас, сказала Дороті. Ти будеш відлякувати хижаків. По-моєму, вони ще лякливіші, ніж ти, якщо бояться, коли ти на них гарчиш.
Напевно, погодився Лев, та, на жаль, я сам від цього хоробрішим не стаю. І доки я буду знати, що в душі я нікчемний страхополох, життя моє буде суцільним нещастям.