Аж раптом Дороті помітила на столі срібні черевички Злої Чаклунки Сходу. Тоді дівчинка зняла свої старі черевики й поміряла срібні. Виявилося, що вони їй пасують, як влиті. Здавалося, немовби це взуття було пошите спеціально для неї. Потім Дороті взяла кошичок.
Ну, Тото, зітхнула вона. Нічого не вдієш! Підемо до Смарагдового Міста й попросимо, щоб могутній Оз відправив нас назад у Канзас.
Дороті зачинила двері на ключ, а ключ поклала до кишені сукенки, й вирушила у дорогу. Тото підстрибом побіг услід за нею.
Незабаром Дороті опинилася на перехресті, але швидко зметикувала, яка з доріг веде до Смарагдового Міста, вона була викладена жовтою цеглою. Сонце яскраво світило, птахи голосно щебетали, і Дороті геть не почувалася нещасною, хоча будь-яка дівчинка її віку, якби несподівано опинилася в чужому далекому краю, обов'язково засумувала б.
По обидва боки дороги милували око чудові краєвиди. За охайними парканами, пофарбованими в приємний блакитний колір, простягалися поля, де росла пшениця, кукурудза й різні овочі. Жувачі, виходить, були чудовими господарями: врожай на їхніх полях достигав неабиякий. Інколи із будиночків, що були розкидані де-не-де, виходив якийсь жувач. Він неодмінно кланявся дівчинці, яка прямувала жовтою цегляною дорогою, низько і з повагою. І не просто так, адже країною вже розлетілася чутка про те, що Дороті знищила Злу Чаклунку Сходу і звільнила жувачів від рабства. Будинки в цім краю були незвичайної форми замість даху кожен із них мав чималий купол, і всі були пофарбовані в блакитний колір. Очевидно, саме цей колір був у жувачів найулюбленішим.
По обидва боки дороги милували око чудові краєвиди. За охайними парканами, пофарбованими в приємний блакитний колір, простягалися поля, де росла пшениця, кукурудза й різні овочі. Жувачі, виходить, були чудовими господарями: врожай на їхніх полях достигав неабиякий. Інколи із будиночків, що були розкидані де-не-де, виходив якийсь жувач. Він неодмінно кланявся дівчинці, яка прямувала жовтою цегляною дорогою, низько і з повагою. І не просто так, адже країною вже розлетілася чутка про те, що Дороті знищила Злу Чаклунку Сходу і звільнила жувачів від рабства. Будинки в цім краю були незвичайної форми замість даху кожен із них мав чималий купол, і всі були пофарбовані в блакитний колір. Очевидно, саме цей колір був у жувачів найулюбленішим.
Надвечір, коли Дороті трохи стомилася й уже думала, чи не час їй перепочити, вона підійшла до будинку, що був значно більший за інші. На зеленій галявинці перед ним танцювали чоловіки й жінки. П'ятеро маленьких скрипалів жваво грали на своїх інструментах, а великий стіл просто ломився від наїдків там було все, чого тільки душа забажає: небачені фрукти, горіхи, пироги, тістечка й торти.
Коли з'явилася Дороті, жувачі радісно привіталися з нею і запросили повечеряти й заночувати. Це був дім одного з найбагатших мешканців цієї країни, і він улаштував гостину для друзів з нагоди чудесного звільнення від злої чаклунки.
Дороті всадовили за стіл і ситно нагодували. Припрошував її до страв сам господар, якого звали, між іншим, Бок. Коли Дороті наїлася, вона сіла на лавочку, щоб помилуватися танцями й веселощами.
Бок помітив срібні черевички й запитав дівчинку:
Ти також чарівниця?
Чому ви всі так думаєте? здивувалася Дороті.
Бо ти здолала Злу Чаклунку і носиш срібні черевички. Крім того, ти вбрана в білу сукню, а всім відомо, що білий колір чарівників.
Але вона в мене у блакитну клітинку, заперечила Дороті, розгладжуючи складки на сукні.
Це дуже люб'язно з твого боку, що вона в блакитну клітинку, вклонився Бок. Недарма блакитний колір колір жувачів, а білий чарівників. Це означає, що ти добра чарівниця і друг жувачів.
Дороті навіть не знала, що на це відповісти. Всі в цій країні були переконані, що вона чарівниця. Але ж Дороті чудово знала, що вона звичайнісінька дівчинка, яку смерч заніс у чужі краї.
Коли Дороті втомилася дивитися на танці, Бок запросив її в дім, де для неї приготували кімнату з дуже зручним м'якеньким ліжечком із блакитними простирадлами. Дороті чудово поспала там до самого ранку, а Тото згорнувся клубочком на блакитному килимку біля ліжечка.
Зранку Дороті смачно поснідала. Доки вона їла, маленький жувач бавився з Тото, смикав його за хвоста і сміявся так заразливо, що Дороті від такого видовища також не могла втриматися від сміху. Для жувачів Тото був дивовижею, адже вони ніколи ще не бачили собак.
Чи далеко звідси Смарагдове Місто? запитала Дороті в гостинного господаря.
Точно не знаю, відповів Бок. Я там ніколи не бував. Якщо в тебе нема пильної справи до Оза, краще не потикайся йому на очі. Мені тільки відомо, що дорога до Смарагдового Міста довга і йти туди треба кілька днів. Шлях прямує через прекрасну країну, але інколи подорожнім доводиться пробиратися через важкі та небезпечні місцини.
Це трохи схвилювало Дороті, але виходу не було: лише могутній Оз міг повернути її до Канзасу, тому дівчинка була готова до труднощів.
Дівчинка попрощалася зі своїми новими друзями й попрямувала дорогою із жовтої цегли. Вона довго йшла, і їй закортіло трошки перепочити. Тоді дівчинка присіла на загорожу понад дорогою. За огорожею простягалося велике кукурудзяне поле, й неподалік Дороті помітила опудало на тичині. Його туди посадили, щоб воно відлякувало птахів тих, які люблять поласувати стиглою кукурудзою.