2. Розмова з жувачами
Дороті прокинулася від дуже сильного й несподіваного поштовху. Певно, якби дівчинка не лежала на м'якенькій постелі, то сильно забилася б. Дороті миттю оговталася і почала думати, що ж сталося. Тото ткнувся своїм холодним носиком їй в обличчя й заскавчав. Дороті сіла на ліжечку й виявила, що більше нікуди не летить. У вікно яскраво світило сонце. Дороті підвелася з ліжка, у супроводі вірного Тото підійшла до дверей і розчахнула їх навстіж.
Смерч опустив її будиночок треба зізнатися, як на смерч, досить м'яко у дивовижній країні. Навколо розкинулася зелена галявина з фруктовими деревами, а на них було повно стиглих і соковитих плодів. Усюди росли неймовірно гарні квіти. На деревах і кущах сиділи птахи і мелодійно співали. Неподалік біг прозорий струмочок, нашіптуючи щось дуже приємне принаймні так здалося дівчинці, яка провела все життя у спекотному степу.
Дороті стояла, милуючись цими чудесами й не помітила, як до неї наблизився гурт дуже дивних людей. Вони мали приблизно такий самий зріст, що й Дороті, проте було зрозуміло, що це дорослі. Трійко чоловіків і жінка були вбрані у вигадливі костюми. Усі вони носили високі капелюхи з гострими кінчиками та дзвіночками, що мелодійно подзенькували під час ходи. Чоловіки мали блакитні капелюхи, а жінка білий. Ще на ній був білий плащ, який вільно спадав із плечей, прикрашений зірочками, що сяяли на сонці, наче маленькі діаманти. Чоловіки були вбрані у блакитні шати і сяючі чоботи з блакитними ботфортами. Дороті вирішила, що вони приблизно того ж віку, що й дядько Генрі. Двоє з них мали бороду. А жінка була старшою її обличчя зорали зморшки, і рухалася вона з натугою.
Прибулі підійшли до будиночка, на порозі якого спинилася Дороті, і завмерли, перешіптуючись, наче боялися наблизитись. Нарешті мініатюрна бабуся підійшла до дівчинки, низько вклонилася їй і промовила приємним голосом:
Ласкаво просимо до Краю Жувачів, шляхетна чарівнице! Ми надзвичайно вдячні тобі за те, що ти вбила Злу Чаклунку Сходу і звільнила жувачів від рабства!
Коли Дороті почула ці слова, то дуже здивувалася. Чому це старенька назвала її шляхетною чарівницею? І взагалі, як вона могла вбити Злу Чаклунку Сходу? Дороті була твердо впевнена в тому, що вона просто маленька дівчинка із Канзасу, занесена смерчем хтозна-куди, і що вона нікого не вбивала.
Бабуся чекала на відповідь, і тому Дороті сказала невпевнено:
Ви дуже люб'язні, але, певно, це якась помилка. Я нікого не вбивала.
Ти, може, й не вбивала, посміхнулася старенька, але це зробив твій будиночок. А загалом це одне і те саме. Дивися, сказала вона, вказуючи рукою на ріг будинку, он стирчать її ноги.
Дороті поглянула туди, куди вказувала бабуся, і злякано скрикнула. Справді, з-під будиночка виглядали дві ноги у срібних черевичках із загнутими носаками.
Ой! вигукнула Дороті, сплеснувши в долоні. Виходить, будинок розчавив її, коли приземлився. Що ж тепер робити?
Нічого вже не поробиш, спокійно відгукнулася старенька.
Нічого вже не поробиш, спокійно відгукнулася старенька.
А кого розчавив будиночок? поцікавилася Дороті.
Я вже казала: Злу Чаклунку Сходу. Багато років вона тримала в рабстві жувачів, примушувала їх трудитися на неї вдень і вночі. Але тепер вони отримали свободу й дуже вдячні тобі за це.
Хто такі жувачі? далі розпитувала Дороті.
Це народ, який мешкає на сході цієї країни там, де правила Зла Чаклунка.
Ви теж із Краю Жувачів? поцікавилася Дороті.
Ні, я живу на Півночі, але товаришую з ними. Коли вони побачили, що їхня володарка загинула, то послали до мене гінця, і я одразу ж прибула до них. Я Чарівниця Півночі.
Чарівниця? вигукнула Дороті. Справжня?
Справжнісінька, запевнила бабуся. Але я добра чарівниця, і народ мене любить. На жаль, мої вміння не настільки великі, як були у Чаклунки Сходу, бо інакше я давно вже звільнила б жувачів.
Я думала, всі чарівниці злі, зізналася Дороті.
І дарма! У Країні Оз усього чотири чарівниці, і дві з них чарівниця Півночі та чарівниця Півдня добрі. Ти мусиш узяти мої слова на віру бо я чарівниця Півночі й не можу помилятися.
Але чаклунки Заходу й Сходу справді злі-презлі. Одну ти знищила, і тепер у всій Країні Оз лишилася тільки одна зла чаклунка та, яка мешкає на Заході.
Але тітонька Ем казала мені, що всі чаклуни й чарівниці померли у давнину, заперечила Дороті.
Хто така тітонька Ем? поцікавилася бабуся.
Моя тітка. Вона живе в Канзасі, там само, де і я.
Чарівниця Півночі задумано схилила голову, опустила погляд додолу. Потім підняла очі на Дороті й промовила:
Я не знаю, де цей Канзас. Уперше доводиться чути про таку країну. Скажи мені, це цивілізована країна?
Звісно!
Тоді все зрозуміло. У цивілізованих країнах немає ані чаклунів, ані магів, ані чарівниць, але ми ще не маємо цивілізації, бо наші краї відрізані від решти світу. Саме тому в нас досі лишилися і чаклуни, і чарівниці.
А хто вони?
Наймогутніший чарівник це Оз, зашепотіла старенька. Він має силу більшу, аніж усі інші чаклуни й чарівниці разом. А мешкає він у Смарагдовому Місті.
Дороті хотіла запитати ще щось, але цієї миті жувачі, які досі стояли мовчки, голосно закричали й почали показувати на ріг будинку, де лежала Зла Чаклунка.