Дорога до Львова зайняла дві години. Через станцію Підзамче і Клепарів вони доїхали до щойно збудованого вокзалу. Незвичним для Теодора, та й інших українців та й румунів, було величезне ажурне перекриття перонів. І взагалі чимось неймовірним стало електричне освітлення.
Рекрутам не дали можливості милуватися довго. Їх швидко вишикували в колони по чотири, причому «нерозлучній» четвірці випало крокувати у першому ряді. Перед ними на певній відстані розташувалися три унтер-офіцери.
І колона рушила. Йти довелося крізь частокіл електричних стовпів, які ще не світили. Напевне, вночі це виглядало вражаюче. Численні пасажири і просто перехожі з цікавістю дивилися на цю різношерсту масу, що незабаром мала стати струнким військом. А рекрути думали лише про єдине: лише б швидше добратися до місця призначення.
Йшли невідомими вулицями, час від часу повертаючи на бокові вулиці. Зовсім не знаючи Львова, Теодор Засмужний невдовзі взагалі загубився у закутках міських вулиць. Йому здавалося, що йдуть вони вже дуже довго і ця дорога не скоро закінчиться. Яке ж було його здивування, коли після чергового повороту вони зупинилися перед величезною брамою, яка, проте, одразу відчинилася, і колона новобранців вступила на великий плац, з трьох сторін оточений довгими приземистими будівлями. Унтер-офіцери швидко вишикували колону перед входом у добротний триповерховий будинок. Теодору Засмужному випало стояти у першому ряду справа. Невдовзі офіцери заметушилися, заспішили зайняти місця справа від чотирикутників новобранців. Поруч Теодора став той самий унтер-офіцер, який прийняв його ще у Раві-Руській.
Всі щось чекали. Погляди офіцерів були повернуті до дверей будинку. Невдовзі вони відкрилися, і на плац вийшли два офіцери, судячи з усього, командири.
При їхній появі прибулі з рекрутами військові виструнчились.
На відміну від вже звичної Теодору форми, на офіцерах було не кепі, а чорний шолом з золотим гребенем. Крім того, на боковинах гребеня був рельєфний малюнок, що зображав лева. На лобовій частині кріпилася блискуча емблема у вигляді державного герба двоголовий орел. До боковин шлему кріпився позолочений ремінь.
На грудях офіцерів красувалися численні ордени.
Хто це такі? запитав Теодор унтер-офіцера.
Тихо! прошипів той. У строю не розмовляти! А потім додав: Командир нашого полку. Полковник Адольф Фрайгер Ґауер фон Еренберг.
Рекрути! гучним голосом сказав полковник. Вам випала велика честь: служити у прославленому Девятому Галицько-Буковинському полку ерцгерцога Альбрехта. Ви повинні виправдати високе довіря, що його вам надали. Наш полк існує з 1682 року і брав участь у двадцяти війнах. І ми зробимо все, щоб ви були гідними високого звання драгуна Девятого полку.
Зараз ви різні румуни, русини, поляки. Вас обєднує лише таке-сяке знання німецької мови і навички поводження з конями. Вже дуже скоро ви повністю переродитесь. Зараз під наглядом унтер-офіцерів ви підете у лазню, де ви змиєте з себе усе, що звязувало вас з цивільним життям. Гершафтен! Виконуйте, а то я не можу спокійно дивитися на цей цивільний набрід!
Унтер-офіцери знову заметушилися. Кадет, що стояв поруч Теодора, скомандував «Rechts» і повів двадцять чоловік у напрямку до одинокої одноповерхової споруди.
Чого це тебе так пан лейтенант виділив? поцікавився у Теодора унтер-офіцер, крокуючи поруч.
Виділив? здивувався Засмужний. З чого ви це взяли?
Серед великої кількості рекрутів вибрав саме тебе. Чи не дивно?
Все це випадок. Просто я підійшов йому, знизав плечима Теодор.
Кадет усміхнувся.
Випадок. Якби дійсно не випадок у Ярославі, то пройшов би ти, друже, усі три роки служби пішки.
А що сталося в Ярославі? запитав Дмитро Віхоть, що прислухався до розмови.
Один русин, вже рекрут, потрапив під колеса потяга.
Ця новина шокувала Засмужного.
Чому це сталося?
Хотів востаннє попрощатися з дівчиною, огризнувся кадет. Попрощався!
Ця звістка заставила замовчати. Так мовчки дійшли до споруди, над дверима якої висіла табличка з написом «Bad».
Унтер-офіцер зупинив колону і голосно сказав:
Зараз увійдете всередину. У першій кімнаті залишите свої речі. З собою брати лише особисте. Якщо у вас є їжа залиште. Вона вам тут не потрібна. Одяг також. Всіх вас забезпечать. В іншій кімнаті ви попрощаєтесь з одягом. Пан полковник терпіти не може цивільного одягу. Там же вас кого треба підстрижуть. Після того лазня. Митися ретельно! Якщо помічу на комусь хоч якусь плямку, краще зразу просіться у піхоту. Пішли!
Далі новобранці точно виконували настанови командира. Заздалегідь попереджений братом Іваном, Теодор не брав з собою ніяких речей чи їжі, чим засмутив матір, тому швидко і без жалю попрощався із не зовсім новою сумкою. Поки інші перебирали свої речі, гадаючи, що назвати особистим, він перший відкрив двері, що вели в іншу кімнату. Там побачив двох унтер-офіцерів і перукаря-жида.
Роздягайся! наказав один з військових і додав: До підштаників.
Теодор швидко виконав наказ. Інший унтер-офіцер з однією зірочкою на зеленому комірі досить-таки безцеремонно кинув його одяг у куток кімнати, а взуття в інший і показав рукою на крісло перукаря.