Всего за 189 руб. Купить полную версию
Скидаючи мокре пальто, я наткнувся на книжечку й витяг її з кишені. Це була тоненька брошурка, погано я на поганому папері надрукована, подібна до тих, що їх продають на ярмарках, як наприклад: «Людина, що народилася в січні» чи «Як за тиждень стати на двадцять років молодшим».
Та коли я вмостився в кріслі й начепив окуляри, то здивовано, з раптовим відчуттям, що це знак долі, прочитав на палітурці брошурки такий заголовок: «Трактат про Степового Вовка. Не для всіх».
Трактат про Степового Вовка
Не для всіх
Жив собі колись один чоловік на ім'я Гаррі, прозваний Степовим Вовком. Він ходив на двох ногах, носив одяг і був людиною, та насправді все ж таки був саме степовим вовком. Він навчився чимало того, чого можуть навчитися здібні люди, і був досить розумний. Не навчився він тільки одного: бути вдоволеним собою і своїм життям. Цього він не вмів, був невдоволеною людиною. Мабуть, тому, що в глибині свого серця завжди знав (чи вважав, що знає), що він, власне, не людина, а вовк зі степу. Мудрі люди можуть сперечатися про те. чи він справді був вовком, чи, може, якимись чарами ще до свого народження був перетворений з вовка в людину, чи, може, народився людиною, але з вовчею душею і натурою, чи просто уявив себе вовком, чи повірив у це внаслідок якоїсь хвороби. Могло ж, наприклад, бути, що дитиною він мав дику, запальну вдачу, нікого не слухав, і його вихователі намагаючись убити в ньому звіра, тим самим спонукали його уявити й повірити, що в ньому під тоненькою оболонкою доброзвичайності й людяності насправді ховається звір. Про це можна було б довго й цікаво розповідати, навіть написати книжки; але Степовому Вовкові це не дало б ніякої користі, бо йому було однаковісінько, чи вовка в ньому породили якісь чари, чи вчителева різка, чи це був тільки витвір його уяви. Для нього не мало ніякого значення, що інші люди думали про це і що він сам про це думав, адже так чи інакше, а вовк у ньому залишався.
Отже, Степовий Вовк мав дві натури людську й вовчу; така була його доля, і, мабуть, це доля не така вже особлива й незвичайна. Кажуть, є багато людей, що мають у собі чимало собачого або лисячого, риб'ячого або зміїного, і це їм начебто не дуже заважає. В них мирно живуть людина й лис, людина й рибина, й ніхто нікому не завдає шкоди, навпаки вони навіть допомагають одне одному. І багато людей, що домоглися в житті великих успіхів, завдячують їх більше лисові чи мавпі, ніж людині. Це всі знають.
А в Гаррі було зовсім інакше в ньому людина й вовк діяли кожен окремо, не тільки не допомагали одне одному, а й смертельно ворогували між собою, кожен робив другому лише кривду, а коли дві істоти однієї крові й однієї душі смертельно ворогують, життя їхнє стає пеклом. Але кожен із них мав свою долю, і в кожного вона була тяжка.
У нашого Степового Вовка виходило так, що він сьогодні почував себе вовком, а завтра людиною, як, мабуть, усі істоти з подвійною натурою, і коли він був вовком, людина в ньому весь час була насторожі, всьому давала свої присуди й оцінки, а коли був людиною, те саме робив вовк. Наприклад, коли Гаррі як людина був сповнений чудових думок, шляхетних, гарних почуттів або робив так звані добрі вчинки, то вовк вишкірював зуби, реготав і з жорстоким глумом доводив йому, як не личить вся ця шляхетна комедія степовому звірові, вовкові, який у душі дуже добре знає, що йому належить робити: гасати самотою по степу, час від часу скуштувати свіжої крові чи погнатися за вовчицею; адже з погляду вовка кожен людський вчинок був страшенно кумедним, дурним, безглуздим і марнославним. Але те ж саме виходило, коли Гаррі почував себе вовком і поводився, як вовк, коли він вишкірював зуби на всіх людей, палав ненавистю й ворожістю до них та до їхніх облудних манер і звичаїв. Тоді насторожі в ньому була людина, вона стежила за вовком, лаяла його, називала тварюкою і псувала йому всю радість від простого, здорового, дикого вовчого існування.
Такі були справи зі Степовим Вовком. Можна собі уявити, що життя в Гаррі було не вельми веселе й щасливе. Але це не означає, що він був украй нещасний (хоч, звичайно, самому йому здавалося, що він справді вкрай нещасний, бо кожен вважає страждання, яке випало на його долю, найбільшим). Ні про кого з людей не можна сказати, що він украй нещасний. Навіть якщо хтось не має в собі вовка, це не означає, що він щасливий. До того ж, і найнещасніша людина має в житті свої ясні хвилини, і серед піску та каміння часом розквітає скромна квіточка щастя. Так було і в Степового Вовка. Здебільшого він був дуже нещасний, це правда, і міг зробити нещасними й інших, якраз тих, кого він любив і хто його любив. Адже всі, хто його любив, завжди бачили його тільки з одного боку. Багато людей любили його як приємну, розумну й цікаву людину, а потім жахалися й розчаровувались, раптом виявивши в ньому вовка. А вони не могли його не виявити, бо Гаррі, як і кожна істота, хотів, щоб його любили таким, як він був, і саме перед тими, чию любов він дуже цінував, не міг приховати, що він вовк. Були й такі, що любили в ньому саме вовка, саме його вільну, дику, неприборкану, небезпечну й сильну натуру, і вони потім теж дуже розчаровувались і жалкували, коли раптом виявлялося, що цей дикий, лютий вовк був ще й людиною, ще й прагнув доброти і ніжності, слухав Моцарта, читав вірші й плекав людські ідеали. Саме ці його знайомі найдужче розчаровувались і сердились: так Степовий Вовк свою двоїстість та внутрішній розлад вносив і в кожну чужу долю, тільки-но стикався з нею.