А кого ти запросила?
Та всіх, про кого ми читали в казках: Кагляночку, Білосніжку, Хлопчика-Мізинчика ну геть усіх!
А Аладдіна з чарівною лампою не проминула?
Звичайно, не проминула. І Аладдіна, і Кота в Чоботях. Навіть Синю Бороду запросила.
Педріньйо був невдоволений.
Це чудовисько? Навіщо? Бабуся помре зі страху!
Та ні ж бо, нічого, заспокійливо сказала Кирпа. Я йому надіслала дуже сухе запрошення, гадаю, не прийде. А навіть якщо прийде, ми у нього перед носом двері зачинимо, та й край. Мені, розумієш, кортіло подивитися, чи дуже синя у нього борода, чи це люди перебільшують
Можливо й перебільшують, промовив Педріньйо.
Вирішили на час свята розподілити обовязки. Графа підвісили на мотузку до віконної рами, щоб він, користуючись біноклем донни Бенти, спостерігав шлях.
Як побачите вдалині хмару куряви, повідомте. А я піду пошукаю Рабіко.
Маркіз зявився неохоче, бо йому довелося перервати їжу; рильце його ще було замурзане маніоковою кашею, і він поспіхом щось дожовував по дорозі. Педріньйо завязав йому на хвості великий червоний бант, а на вуха підвісив сережки з плодів арахісу.
Станеш біля дверей, маркізе, зрозумів? І зустрічатимеш гостей. Як почуєш, що стукотять, запитай: «Хто?», відчини і оголоси: сеньйор такий-то чи сеньйора така-то. Зрозумів? І, будь ласка, шануйся, а головне, не зїж часом своїх сережок
Емілія так завзято підмітала підлогу щіточкою від клею, що Кирпа втрутилася:
Досить, Еміліє! Ти так підлогу протреш. Піди вмийся і одягнись у своє плаття травяного кольору з помаранчевими розводами. І відпочинь. Ти сьогодні чогось бліда.
Лялька гордо випросталася і туп-туп-туп затупотіла одягатися. Як тільки вона вийшла, граф загойдався на мотузочку і, не віднімаючи від очей бінокля, спрямованого на шлях, сказав хрипким голосом мудреця:
Я бачу вдалині хмару куряви!
Та ні ще, графе. Рано ще. Спочатку ми снідатимемо, а після сніданку ви починайте бачити куряву, зрозуміло, сеньйоре?
Ранкову каву пили одним духом. Помітивши цю поспішність, донна Бента запитала:
Яка сьогодні готується гра, Кирпо?
Зовсім не гра, бабусю. Буде найсправжніше свято, от побачиш. І гості все принци, та принцеси, та феї
Чудово, сказала донна Бента, тільки от що: мені треба написати листа моїй доньці Антоніці, отож не дуже гомоніть. Дайте мені посидіти спокійно.
Гаразд, бабусю, не будемо, але ти повинна хоч одним оком поглянути на свято, добре? Хоч у замкову шпарку. Як почуєш, що кричать «ура», плескають у долоні і голосно співають бойовий гімн індіанців
На лиці донни Бенти відбився відчай
Повернувшись до вітальні, Кирпа крикнула графові:
Тепер починайте бачити куряву!
Бідний мудрець, який задрімав був, опустивши голову на бінокль, прокинувся і, дивлячись на шлях, сказав:
Я бачу вдалині хмару куряви.
Малесенька хмаринка чи величезна хмара? запитала Емілія. Якщо величезна хмара, то це, напевне, Принц Вітер.
Кирпа нахмурила чоло:
Ніякого Принца Вітра я не запрошувала, Еміліє, я з ним навіть не знайома.
А я знайома, відповіла уперта лялька, я сама склала казку про Принца Вітра, що знімає куряву. Якось, коли йому минуло три роки, три місяці, три дні і три години
Ну, почала верзти Казки увечері розказують. Хіба не бачиш, що перший гість вже біля порога?
Розділ другий
Кагляночка
І справді, біля ганку зупинилася чиясь карета. Маркіз де Рабіко, хрюкаючи, скотився зі сходинок довідатися, хто приїхав І, прочинивши двері, оголосив:
Сеньйорита Кагляночка, принцеса в кришталевих черевичках.
До чого він все ж тупий! вигукнула Кирпа. Кагляночка давно вийшла заміж за принца і не носить кришталевих черевичків. Тобі б в рильце кришталевий черевичок, та не кришталевий, а з пляшкового скла.
І суворо поглянувши на збентеженого маркіза, Кирпа поспішила назустріч знаменитій принцесі.
Заходьте, сідайте, прошу, дорога принцесо Кагляночко, промовила Кирпа, хвилюючись і помилково підставляючи Кагляночці стілець, на спинці якого золотими літерами, що їх власноручно вирізав Педріньйо з шкірки помаранчі, значилося: «X. М.», що означає «Хлопчик-Мізинчик».
Кагляночка сіла, і всі почали знайомитися.
Дозвольте мені, сеньйоро принцесо, відрекомендувати вам мого двоюрідного брата Педріньйо, Принца Мангового Вуса, і мою подругу Емілію, маркізу де Рабіко, сказала Кирпа.
Педріньйо якось розгублено хитнув головою, а Емілія відразу ж полізла під стілець, на якому сиділа Кагляночка: поглянути на найменші в світі ніжки, взуті в найменші в світі черевички. Кирпа жахнулася від такої поведінки своєї ляльки, та Кагляночка анітрохи не образилася, а навпаки, весело засміялась і посадовила Емілію до себе на коліна, кажучи:
Я вже про тебе чула!
Емілія відразу ж заприятелювала з гостею і почала розмову:
Я також все про вас знаю. Та ось одне у вашій історії мені незрозуміло: це стосується черевичків. У книжці говориться, що вони кришталеві, а я бачу у вас на ногах звичайні, шкіряні.
Кагляночка засміялась і сказала, що справді на той знаменитий бал, де вона вперше зустрілася з принцем, вона ходила в кришталевих черевичках. Але ці черевички дуже незручні: вони муляють, натирають ногу, і від них завжди мозолі, тому вона тепер визнає лише шкіряні або замшеві.