Діґорі ніколи не бачив такого сонця. Сонце, яке зійшло над руїнами Чарну, здавалося старшим, ніж наше; це сонце здавалося молодшим. Виникало враження, що воно сміялося від радості, коли зійшло. І коли його промені ковзнули над землею, мандрівники вперше змогли побачити, в якому місці вони опинилися. Це була долина, по якій петляла широка й бистра річка, біжучи на схід, до сонця. На півдні були гори, на півночі нижчі пагорби. Але ця долина складалася із землі, скель і води; ніде не видно було ані дерева, ані куща, ані травинки. Земля була забарвлена в багато кольорів: усі свіжі, гарячі й живі. Вони наповнили б вас збудженням; та коли б ви побачили живого Співця, то забули б про все інше.
То був Лев. Величезний, волохатий, світлий, він стояв за триста ярдів від них, дивлячись на сонце, яке викотилося з-за обрію й підіймалося вгору. Із широко роззявленої пащі вилітав спів.
Це жахливий світ, сказала Відьма. Нам слід якнайшвидше його покинути. Приготуйте магію.
Я цілком згодний із вами, мадам, озвався дядько Ендру. Це надзвичайно неприємне місце. Зовсім не цивілізоване. Якби я був трохи молодшим і мав рушницю
Хвалько! пхикнув власник кеба. Думаєш, ти його застрелив би?
А хто б міг його застрелити? спитала Поллі.
Приготуй магію, старий йолопе! зажадала Ядіс.
Звичайно, мадам, хитро промовив дядько Ендру. Мені треба, щоб обоє дітей торкалися мене. Негайно надінь кільце повернення, Діґорі.
Він хотів відлетіти без Відьми.
О, це кільця, чи не так? вигукнула Ядіс і хотіла засунути руки в кишені Діґорі, але Діґорі схопив Поллі й крикнув:
Стережіться! Якщо бодай один із вас підійде на півдюйма ближче, ми двоє зникнемо й ви залишитеся тут навіки. Так, я маю в кишені кільце, яке переправить Поллі й мене додому. І погляньте! Моя рука вже напоготові. Тож не наближайтеся! Мені прикро за вас (він подивився на власника кеба і на коня), але я не маю виходу. А щодо вас двох (він подивився на дядька Ендру й на царицю), то ви обоє чаклуни, тож вам буде одне задоволення жити разом.
Замовкніть усі, сказав власник кеба. Я хочу послухати музику.
Бо пісня тепер змінилася.
Розділ 9
Відкриття Нарнії
Лев ходив туди-сюди по цій порожній землі й співав свою нову пісню. Вона була мякшою й мелодійнішою, аніж та, якою він викликав на небо зірки й сонце: лагідна й дзюркотлива музика. І поки він ходив і співав, долина зазеленіла, покрившись травою. Вона оточувала Лева, наче зелений басейн. Вона накочувалася на схили невеличких пагорбів, наче хвиля. Через кілька хвилин вона накотилася й на нижні схили далеких гір, і щохвилини цей молодий світ ставав лагіднішим і мякшим. Тепер було чутно, як ніжний вітерець шелестить травою. Незабаром зявилася й інша рослинність, крім трави. Вищі схили покрилися темним вересом. Клапті грубшої й жорсткішої зелені зявилися в долині. Діґорі не знав, що то таке, поки одна з таких латок не підступила зовсім близько до нього. То була маленька колючкувата рослина, від якої відростали десятки відгалужень, і вона вкривала ці відгалуження зеленню й розросталася в темпі приблизно на дюйм кожні дві секунди. Тепер були десятки цих рослин навколо нього. Коли вони стали такими самими заввишки, як він, Діґорі нарешті побачив, що це таке.
Дерева! вигукнув він.
Прикро було те, як сказала згодом Поллі, що вони не могли милуватися всім, бо їх не залишали у спокої. Коли Діґорі вигукнув: «Дерева!», то мусив відстрибнути вбік, бо дядько Ендру знову крадькома наблизився до нього, маючи намір залізти до його кишені. Дядько Ендру не досяг би багато успіху, якби він його досяг, бо націлився на праву кишеню Діґорі, досі будучи переконаним, що зелені кільця це кільця повернення додому. Але, звичайно, Діґорі не хотів утрачати жодного.
Стійте! крикнула Відьма. Відійдіть назад. Ні, ще далі назад. Якщо хтось підійде ближче ніж на десять кроків до будь-кого з дітей, я проломлю йому череп.
Вона тримала в руці сталевий брус, який відірвала від ліхтарного стовпа, готова його кинути. Схоже, ніхто не сумнівався в тому, що вона не схибить, якщо його кине.
Отже, ви хочете повернутися до власного світу разом із хлопцем і залишити мене тут, сказала вона.
Отже, ви хочете повернутися до власного світу разом із хлопцем і залишити мене тут, сказала вона.
Темперамент дядька Ендру нарешті подолав його страх.
Так, мадам, не сумнівайтеся, що я хочу повернутися у свій світ без вас, сказав він. І я маю на це повне право. Ви ставилися до мене ганебно й жорстоко. Я зробив усе від мене залежне, щоб показати вам наш цивілізований світ, наскільки міг. І як ви мене винагородили за це? Ви пограбували я мушу повторити це слово пограбували високошановного ювеліра. Ви примусили мене замовити вам надзвичайно дорогий якщо не сказати, показний ланч, хоч для цього я мусив віддати в заклáд свій годинник і свій ланцюжок (а я мушу сказати вам, мем, що ніхто з нашої родини ніколи не віддавав нічого в заклáд, крім мого кузена Едварда, але він служив у кінноті). Протягом того нестравного ланчу, я досі почуваюся зле після нього, ваша поведінка й розмова привабила несхвальну увагу всіх присутніх. Я відчуваю, що я тоді публічно себе зганьбив. Я більше ніколи не наважуся прийти до того ресторану. Ви напали на поліцію. Ви украли