І він заспівав. Спочатку він заспівав подячний молебень за добрий урожай, за те, що вдалося його успішно зібрати. Це не вельми пасувало до місця, де, либонь, нічого не росло від початку часів, але саме цей релігійний спів запамятався йому найкраще. Голос він мав приємний, і діти приєдналися до нього; це їх трохи підбадьорило. Дядько Ендру й Відьма до них не приєдналися.
Під кінець гімну Діґорі відчув, як чиясь рука схопила його за рукав, і запах бренді та сигар, а також доброго одягу підказали йому, що це має бути дядько Ендру, який обережно потяг його від інших. Коли вони пройшли невеличку відстань, дядько так наблизив рот до Діґорі, що йому залоскотало у вусі, й прошепотів:
Ну ж бо, хлопче. Надінь кільце. Тікаймо звідси.
Але Відьма мала дуже добрий слух.
Дурень! пролунав її голос. Ти забув, що я можу читати в головах людей? Відпусти хлопця. Якщо ти вчиниш зраду, я так тобі помщуся, як ніхто не мстився в усіх світах від самого їхнього початку.
І якщо ти вважаєш, додав Діґорі, мене такою підлою свинею, що я можу втекти звідси й покинути Поллі, і власника кеба, і коня в такому місці, як це, то ти дуже помиляєшся.
Ти поганий і нахабний хлопчисько, сказав дядько Ендру.
Тихше! попросив власник кеба.
Усі дослухалися.
У темряві щось нарешті стало відбуватися. Хтось заспівав. Голос лунав дуже далеко, й Діґорі не міг збагнути, з якого напрямку він лине. Іноді здавалося, він долітає з усіх напрямків. Іноді йому вчувалося, що голос лунає десь унизу під ними. Його нижні ноти були достатньо глибокі, щоб бути голосом самої землі. Слів не було. Власне, не було навіть мелодії. Але музика голосу була, поза всяким порівнянням, найпрекраснішою музикою, яку він будь-коли чув. Такою прекрасною, що він майже не міг витримувати її. Кінь, либонь, теж уподобав її; він заіржав так, як заіржав би кінь після того, як протягом багатьох років його запрягали в кеб, а потім раптом він здобув волю й опинився на тому полі, де грався, коли був малим лошам, і побачив, як хтось, кого він памятав і любив, іде до нього через поле, щоб почастувати грудочкою цукру.
Господи! сказав власник кеба. Чи ж не чудова музика?
Потім два чуда сталися в одну мить. Одним було те, що до першого голосу приєдналися інші голоси; більше голосів, аніж ти міг би порахувати. Вони лунали в гармонії з першим, але звучали набагато вище: холодні, дзвінкі, срібні голоси. Другим чудом стало те, що вгорі темрява несподівано засяяла зірками. Вони не викотилися на небо одна за одною, як це буває літнього вечора. У якусь мить там не було нічого, крім темряви; наступної миті там вискочили тисячі й тисячі світляних цяточок окремі зірки, сузіря й планети, яскравіші й більші, аніж у нашому світі. Хмар не було. Нові зорі й нові голоси засяяли й залунали в одну й ту саму мить. Якщо ви це бачили й чули, як бачив і чув Діґорі, ви не сумнівалися б у тому, що співають самі зірки й що то перший голос примусив їх викотитися на небо й заспівати.
Оце так! вигукнув власник кеба. Я був би кращою людиною у своєму житті, якби знав, що існують такі речі.
Голос на землі тепер лунав гучніше й був наповнений тріумфом; але голоси в небі, які гучно лунали з ним протягом певного часу, почали стихати. Але тепер сталася ще одна подія. Далеко й низько, над самим обрієм, небо набувало сірого кольору. Повіяв дуже свіжий вітер. Небо в одному й тому самому місці ставало дедалі світлішим. Можна було побачити темні обриси пагорбів на його тлі. І весь час голос не переставав співати.
Незабаром навколо них так посвітліло, що вони могли бачити обличчя одне одного. Власник кеба й двоє дітей стояли з роззявленими ротами й широко розкритими очима. Вони вбирали звук і мали такий вигляд, ніби він нагадував їм про щось. Рот у дядька Ендру теж роззявився, але не від радості. Він мав такий вигляд, наче його підборіддя опустилося й відокремилося від решти обличчя. Плечі в нього зсутулилися, а ноги тремтіли. Голос йому не подобався. Якби він міг заховатися від нього, залізши в пацючу нору, він так би й зробив, можна не сумніватися. Але Відьма мала такий вигляд, наче, в якомусь розумінні, вона сприймала музику голосів гостріше, аніж будь-хто з них. Рот вона тримала на замку, губи міцно стулені, а руки стиснуті в кулаки. Відтоді, як залунала пісня, її опанувало відчуття, що цей світ наповнений магією, яка відрізнялася від її магії й була сильніша. Вона ненавиділа її. Вона розтрощила б цей світ або всі світи, якби це могло зупинити спів. Вуха в коня були спрямовані вперед і посмикувалися. Він знову й знову форкав і тупав ногою по землі. Він більше не скидався на стомленого й старого коня, який возить кеб; ви могли б тепер повірити в те, що його батько брав участь у битвах.
Східне небо змінило колір із білого на рожевий, а з рожевого на золотий. Голос лунав дедалі гучніше, аж поки заповнив собою все повітря. І саме тоді, коли він злетів до наймогутнішого і найурочистішого звуку з усіх попередніх, на небо викотилося сонце.
Східне небо змінило колір із білого на рожевий, а з рожевого на золотий. Голос лунав дедалі гучніше, аж поки заповнив собою все повітря. І саме тоді, коли він злетів до наймогутнішого і найурочистішого звуку з усіх попередніх, на небо викотилося сонце.