Жінка зі станції поклала на стіл візитку. Вона підсунула її ближче до нього через липкий деревяний стіл. На візитній картці стояла державна печатка. Золотисто-блакитного кольору. «Федеральне бюро розслідувань. Спеціальний агент Мішель Ченґ».
Ричер запитав:
Це ви?
Так, відповіла вона.
Приємно познайомитися.
Навзаєм, відповіла вона. Сподіваюся.
Чому це мною цікавиться агент ФБР?
У відставці, відповіла вона.
Хто?
Я. Я більше не агент ФБР. Ця візитка стара. Я взяла із собою декілька штук, коли йшла у відставку.
Хіба це дозволено?
Мабуть, ні.
Але ви все одно мені її продемонстрували.
Тільки для того, щоб привернути до себе вашу увагу. А ще для того, щоб ви мені довіряли. Тепер я працюю приватним детективом. Але не тим, який робить таємні фото в готелях. Я хочу, щоб ви це зрозуміли.
Навіщо?
Мені потрібно дізнатись, для чого ви сюди приїхали.
Ви марнуєте свій час. Не знаю, які у вас проблеми, але я точно не маю до них жодного стосунку.
Я хочу знати, чи ви також приїхали сюди по роботі. Ми можемо працювати в одному напрямку. А можемо й обоє марнувати тут час.
Чому це мною цікавиться агент ФБР?
У відставці, відповіла вона.
Хто?
Я. Я більше не агент ФБР. Ця візитка стара. Я взяла із собою декілька штук, коли йшла у відставку.
Хіба це дозволено?
Мабуть, ні.
Але ви все одно мені її продемонстрували.
Тільки для того, щоб привернути до себе вашу увагу. А ще для того, щоб ви мені довіряли. Тепер я працюю приватним детективом. Але не тим, який робить таємні фото в готелях. Я хочу, щоб ви це зрозуміли.
Навіщо?
Мені потрібно дізнатись, для чого ви сюди приїхали.
Ви марнуєте свій час. Не знаю, які у вас проблеми, але я точно не маю до них жодного стосунку.
Я хочу знати, чи ви також приїхали сюди по роботі. Ми можемо працювати в одному напрямку. А можемо й обоє марнувати тут час.
Я тут не по роботі. І я не дотримуюсь ніякого напрямку. Я лише випадковий перехожий.
Ви впевнені?
Стовідсотково.
Чому я маю вам вірити?
Мені байдуже, вірите ви мені чи ні.
Подивіться на це з моєї точки зору.
Раптом Ричер запитав:
Ким ви були до того, як стали агентом ФБР?
Ченґ відповіла:
Я працювала офіцером поліції в Коннектикуті. Патрульним поліціянтом.
Чудово. А я був військовим поліціянтом. Власне, ми колеги. У певному сенсі. Повірте мені на слово. Я тут просто випадково.
У яких військах ви служили?
Ричер відповів:
У збройних силах.
Що ви там робили?
Усе, що мені наказували. Тобто всього потроху. Зазвичай я займався кримінальними розслідуваннями. Шахрайство, крадіжки, убивства, державні злочини. Усе, що вчиняють люди, якщо їм це дозволити.
Як вас звуть?
Джек Ричер. Майор у відставці, колишній працівник 110-го відділку військової поліції. Я також утратив свою роботу.
Ченґ повільно кивнула і, здається, трохи заспокоїлася. Але пильності не втратила. Вона знову запитала, проте цього разу вже спокійніше:
Ви впевнені, що ви тут не на завданні?
Ричер відповів:
Абсолютно.
Чим ви займаєтесь тепер?
Нічим.
Що ви хочете цим сказати?
Те, що й сказав. Я подорожую. Переїжджаю з одного місця на інше. Відвідую різні місцини. Їжджу, куди забажаю.
Увесь час?
Мене це влаштовує.
Де ви живете?
Ніде. І всюди. Сьогодні я живу тут.
У вас немає дому?
Він мені не потрібен. Мене б усе одно там ніколи не було.
Ви раніше бували в Материному Спочинку?
Ніколи.
Тоді навіщо ви сюди приїхали, якщо у вас немає тут роботи?
Я лише проїжджав повз. Це була радше моя примха, з цікавості через назву цього місця.
Ченґ на мить замовкла, а тоді раптово всміхнулася, з трохи прихованим сумом.
Розумію, сказала вона. Я навіть уявляю собі цей фільм. У фінальній сцені показали б великим планом перекошений деревяний хрест із двох дощок, збитих докупи цвяхами, а на ньому був би напис, зроблений гарячим оцупком із вогнища. На задньому плані рушає з місця караван фургонів та поволі зникає вдалині. А потім ідуть титри.
Ви думаєте, що тут померла літня жінка?
Саме на це наштовхнула мене назва містечка.
Цікаво, сказав Ричер.
А ви про що подумали?
Я не був певен. Я подумав, що тут могли б початися пологи в молодої жінки. Можливо, вона залишилася тут на місяць, щоб зміцніти, а тоді рушила далі. Може, її син став сенатором абощо.
Цікаво, сказала Ченґ.
Ричер проколов виделкою жовток та скуштував свій сніданок, що стікав на тарілку.
За тридцять футів від них продавець з-за прилавку набрав номер на телефоні, що висів на стіні, і сказав у слухавку:
Вона повернулася зі станції сама, а тоді попрямувала просто до хлопця, що приїхав минулої ночі, і тепер вони мило бесідують, розробляючи якийсь план. Запамятай мої слова: вони точно щось замислили.
4
Їдальня потроху спорожніла. Схоже було, що метушня зі сніданком відбувалася лише на світанку. Фермерство вимагало не меншої дисципліни, ніж армія. Підійшла офіціантка, і Ченґ замовила чашку кави та данську булочку[5], а Ричер тим часом доїдав свій сніданок. Він запитав:
То як проводить свій вільний час приватний детектив, який не займається фотографуванням у готелях?
Ченґ відповіла:
Ми пропонуємо різні спеціалізовані послуги. Корпоративні розслідування, ну і он-лайн спостереження, а ще особисту охорону. Близький особистий нагляд. Багаті стають іще багатшими, а бідні стають іще біднішими, а це хороша новина для охоронного бізнесу. А ще ми займаємося охороною приміщень. Плюс консультації, збір особистої інформації, оцінка потенційної загрози, а також розслідування загального характеру.