Всего за 285 руб. Купить полную версию
Так, підтвердив Клерфе. Це вже не тільки тут таке.
Хлопець похитав головою.
Люди не мають більше жодної поваги до смерті, каже мій батько. То провина двох світових воєн, надто багато людей втратило тоді життя. Та й відразу мільйони. Мій батько каже, що тому пропав його фах. Тепер навіть родини із заморських країн просять спалювати трупи своїх померлих, а урни з попелом посилають до Південної Америки літаками.
Без конвоїрів?
Без конвоїрів, пане.
Дим із крематорію припинив снувати. Клерфе витяг пачку цигарок і підсунув балакучому підліткові.
Якби ви бачили сигари, які привозив мій батько, сказав той, беручи цигарки і приглядаючись. «Гавани», пане, найкращі у світі. Цілі ящики! Йому шкода було їх для себе, просто щоб викурити самому, тож він завжди продавав тутешнім власникам готелю.
Чим займається тепер ваш батько?
Тепер ми тут маємо квітникарню. Хлопець кивнув на крамницю, перед якою вони стояли. Майте на увазі, що ми, пане, дешевші, ніж ці шкуродери в селі. І в нас часом є прекрасні речі. Саме сьогодні вранці прийшов свіжий товар. Нічого не потребуєте?
Клерфе подумав хвильку. Квіти? Чом би й ні? Міг би їх послати до санаторію бунтівливій молодій бельгійці. Це підняло б її дух. А якщо дізнається її приятель, цей гоноровий росіянин, то навіть ще краще.
Зайшов до крамниці. Пролунав пронизливий звук дзвінка. З-за штори вигулькнув чоловік, схожий водночас на офіціанта й паламаря. Він мав на собі темний костюм і був дуже низьким на зріст. Клерфе приглядався до нього з цікавістю. Він уявляв його неабияким здорованем, хоча за хвилю усвідомив, що той не мусив сам волочити труни.
Крамниця виглядала вбого, а квіти були пересічними, за винятком кількох справді прекрасних, що геть не пасували до цього приміщення. Клерфе задивився на вазон із білим бузком і довгу гілку білих орхідей.
Свіжісінькі! сказав малий чоловік. Привезли сьогодні. Ця орхідея винятковий екземпляр. Протримається щонайменше тиждень. Дуже рідкісний різновид.
Ви знаєтесь на орхідеях?
Так, пане. Я бачив багато видів. Також за кордоном.
«У Південній Америці, подумав Клерфе. Може, після доправляння трун брав участь у невеликій експедиції в джунглі, щоб пізніше мати що розповідати дітям і онукам».
Запакуйте її, будь ласка, сказав він, витягнувши з кишені чорну оксамитну рукавичку Ліліан. І прошу докласти це. Чи маєте конверт і картку паперу?
До села Клерфе повернувся пішки. Дорогою йому здавалося, що він і далі відчуває бридкий солодкуватий дим із крематорію. Знав, що це неможливо, фен прибивав дим до землі, а Клерфе був уже задалеко, аби відчувати що-небудь. Залишився тільки спогад про печі, в яких вогонь горів день і ніч неподалік концтабору. Печі, які хотілося забути. Він зайшов до придорожнього шинку.
Подвійну вишнівку, будь ласка.
Краще візьміть сливовицю, порадив шинкар. Ми маємо чудову. Вишнівка надто банальна.
А сливовиця ні?
Менше знана й не експортована. Спробуйте.
Добре. Тоді прошу подвійну.
Шинкар наповнив келишок ущерть. Клерфе випив залпом.
Хвацько, сказав шинкар. Але чи відчули ви смак таким чином?
Я не хотів нічого смакувати, я хотів лише виполоскати деякий присмак. Налийте ще одну, цього разу я розсмакую.
Тоді я собі теж наллю, мовив шинкар. Пиття то заразлива хвороба.
І в шинкарів?
Шинкар я тільки наполовину, а наполовину митець. То одна з небагатьох речей у наш час, коли можна випити без особливого ризику. Пейзажі не стріляють. Салют!
Відтак Клерфе пішов до гаража, щоб зазирнути до «Джузеппе». Авто стояло доволі далеко, у глибині великого похмурого приміщення. Клерфе зупинився біля входу. У півтемряві спостеріг когось за кермом.
Ваші учні бавляться тут в автогонщиків? запитав він у власника гаража, який його супроводжував.
То ніякий не учень. Каже, що він ваш приятель.
Клерфе придивився й упізнав Ґольманна.
Чи то неправда? запитав власник.
Навпаки найчистіша правда. Він довго вже тут?
Недовго. Може, пять хвилин.
Уперше?
Ні, був уже сьогодні вранці, але заходив тільки на хвильку.
Ґольманн сидів за кермом «Джузеппе» спиною до Клерфе. Не було сумніву, що у своїй уяві він бере участь у перегонах, бо час від часу чувся тихий тріск, коли він перемикав швидкість. Клерфе подумав хвилю, потім кивнув власникові гаража і вийшов.
Ваші учні бавляться тут в автогонщиків? запитав він у власника гаража, який його супроводжував.
То ніякий не учень. Каже, що він ваш приятель.
Клерфе придивився й упізнав Ґольманна.
Чи то неправда? запитав власник.
Навпаки найчистіша правда. Він довго вже тут?
Недовго. Може, пять хвилин.
Уперше?
Ні, був уже сьогодні вранці, але заходив тільки на хвильку.
Ґольманн сидів за кермом «Джузеппе» спиною до Клерфе. Не було сумніву, що у своїй уяві він бере участь у перегонах, бо час від часу чувся тихий тріск, коли він перемикав швидкість. Клерфе подумав хвилю, потім кивнув власникові гаража і вийшов.
Не кажіть йому, що я його тут бачив. Чоловік кивнув. Нехай він робить з автом, що йому заманеться. Прошу, Клерфе витягнув з кишені ключі, дайте йому ці ключі, якщо він попросить. А якщо не попросить, то залиште їх в авті. Щоб були на наступний раз. Розумієте?