Аж тут у двері постукали й доповіли про прихід міністра поліції.
V
Імператор і далі стояв на тому самому місці. Його лівий чобіт прикривав білі уламки розпяття. Імператор схрестив руки на грудях, що було характерним для нього жестом, коли він чекав чогось, коли думав про щось або прагнув створити враження, ніби думає. Водночас він таким чином твердо тримав себе, руками відчував своє тіло, правою рукою перевіряв, як бється серце, і керував тими ударами. Люди знали й любили цю його позу. Він сотні разів зображував її перед дзеркалом. І тисячі разів його малювали в такій позі. Ті малюнки висіли в тисячах кімнат у Франції та в усіх інших країнах світу, в Росії та Єгипті. Ох, він знав свого міністра поліції, цього небезпечного і недовірливого, старого і споконвічного чоловіка, що ніколи не був молодим і ніколи не вірив у Бога. Мов сухий, лискучий павук, він, наполегливий, терплячий і позбавлений пристрастей, снував і розривав своє павутиння. Чоловіка, що з-поміж усіх людей був найтяжчим безбожником, священика, що порушив обітницю, імператор приймав у позі, в якій його звикли бачити мільйони побожних християн. Тож імператор схрестив руки, щоб не тільки відчувати себе, а й дати Ненависному відчути віру мільйонів побожних людей, які шанували й любили імператора зі схрещеними руками. Імператор чекав свого міністра і став немов своїм памятником.
Міністр уже стояв у кімнаті й схилив голову. Імператор не ворухнувся. Здавалося, ніби міністр схилився не так, як схиляють голову перед великим, а так, як тримають її, щоб сховати обличчя, вдаючи, ніби шукають чогось на підлозі. Імператор думав про розбите розпяття, яке намагався приховати лівим чоботом і, звичайно, приховав би від кожного, але не від погляду цього поліцая. Імператорові видалося негідним, що він покинув своє місце, і негідним, що він щось приховує.
Дивіться мені в обличчя! наказав він, надавши своєму голосу давнього переможного звучання.
Міністр підвів голову. Він мав висохле обличчя, а його очі непевної барви, десь між ясною і темною, марно намагалися остаточно розплющитись і опиратися тискові повік, які самі собою опускалися знову, хоча міністр удавав, ніби всякчас намагається знову підняти їх. Його міністерський мундир був бездоганним і відповідав усім приписам, але, немов щоб нагадати про незвичну нічну годину, якої господар був змушений одягти його, був застебнутий не до кінця. Немов випадково один ґудзик на жилеті лишився вільним. Імператор мав помітити цей ґандж і таки справді помітив.
Поправте одяг! наказав імператор.
Міністр усміхнувся й застебнув ґудзика.
Ваша Величносте, заговорив міністр, я ваш слуга!
Вірний слуга! кинув імператор.
Найвірніший! додав міністр.
Щось я не помічав цього останні десять місяців, лагідно дорікнув імператор.
Крім останніх двох місяців, заперечив міністр. Для мене щастя знову бачити тут Вашу Величність, і два останні місяці я працював.
Міністр говорив повільно і тихо. Він не підвищував і не знижував тону. З його вузеньких вуст слова виповзали, наче круглі, добре вгодовані тіні, досить гучні, щоб їх почули, і досить обережні, щоб не видаватись такими сильними, як слова імператора. Свої довгі, ледь зігнуті руки міністр безпорадно і шанобливо тримав на стегнах. Здавалося, ніби він уклоняється навіть руками.
Я вирішив, проказав імператор, поховати минуле. Ви чуєте, Фуше? Минуле. Воно безрадісне.
Так, Ваша Величносте, безрадісне.
Він стає довірливим, подумав імператор.
Фуше, буде багато роботи, мовив він. Людям не можна давати час. Треба випередити їх. До речі, ви маєте новини з Відня?
Погані новини, Ваша Величносте, відповів міністр. Імператорський міністр закордонних справ пан Талейран усе занапастив. Він служить ворогам Вашої Величності краще, ніж служив коли-небудь Вашій Величності. Я ніколи не вважав його Ваша Величність памятає за чесну людину. Звичайно, роботи буде багато! Щоб виконати всі завдання, потрібна тверда рука
Фуше так тримав на стегнах свої напівзігнуті кисті, що здавалося, ніби він щось ховає в них, а його задовгі гаптовані золотом пальми на рукавах приховували немов навмисне запястки. Видніли тільки довгі, гачкуваті пальці. Пальці зрадника, подумав імператор. Такими пальцями тільки грамузляти дрібні мерзенні дописи на письмовому столі. Ці руки не мають мязів. Я не зроблю його своїм міністром закордонних справ!..
Міркуючи, імператор несамохіть відсунув ногу від уламків хреста. Він хотів підійти до вікна. Імператорові здалося, ніби Фуше своїми прикритими очима косує на хрест, і йому стало прикро. Він швидко ступив крок уперед, задер підборіддя і гучним наказовим тоном, щоб швидше покласти край аудієнції, проказав:
Я призначаю вас своїм міністром!
Міністр навіть не ворухнувся. Тільки повіка його правого ока піднялася трохи над зіницею, немов він щойно прокинувся. Здавалося, ніби він слухає оком, а не вухом.
Тоном, який міністрові видався надто вже недбалою самоочевидністю, імператор говорив далі:
Ви очолите Міністерство поліції, яким ви так успішно керували.
Цієї миті з цікавістю піднята повіка знову опустилася на зіницю, приховавши короткий зелений спалах.