Всего за 261 руб. Купить полную версию
Добре є. З комфортом влаштувалися.
Не шукаємо зручностей, друже полковнику, сказав Гомін.
Тепер не до комфорту, додав Вихор. Чекаємо рішень від командування, друже Кобзарю.
Рішення є. Для того вас сюди покликали й зібрали тут.
Але якщо провід накаже розформувати регулярні армійські частини, я не підкорюся, вигукнув Бондар, подавшись уперед.
Звідки такі відомості? поцікавився Кобзар.
Чув, відрубав курінний. Ніби є розпорядження ховати зброю подалі й переходити до підпільного руху. До мирного життя вертати. У совіцькі органи влади вступати.
Добре, що не в комуністи себе записувати. А родини в їхні колгоспи, вставив Вихор.
Нова тактика, кинув Гомін.
Не приймаю, заявив Бондар. Коли так буде, знімаю з себе всякі зобовязання. Переходжу до збройного опору окремим повстанчим підрозділом. Нікому не буду підзвітний. Українському народові хіба.
Ще наказів нема, а ти вже отаманиш, друже Бондар. Полковник вичавив із себе посмішку. Ходять різні чутки. Поки нема наказів на папері, з підписами й печатками, говорити також нема про що. Невже ви чекали мене, аби ставити ультиматуми?
Ще наказів нема, а ти вже отаманиш, друже Бондар. Полковник вичавив із себе посмішку. Ходять різні чутки. Поки нема наказів на папері, з підписами й печатками, говорити також нема про що. Невже ви чекали мене, аби ставити ультиматуми?
То не є ультиматум, друже полковнику, сказав Бондар. То є моє рішення в разі, якщо рішення командування не відповідатиме настроям підпорядкованого мені військового підрозділу. Невже доведеться відбиватися тепер ще й від своїх?
Кобзар відповів не відразу.
Референтура і головний провід то є люди. Кожен має власний погляд на нові обставини, в яких опинилася наша організація. Як військовик, друже Бондар, я з тобою є згідний. Але і ти, і всі ви забуваєте про загальну ситуацію, в якій ми всі опинилися. Тактика прямого зіткнення з ворогом уже не може бути застосована ефективно.
Та власне! вигукнув Гомін. Взяти хоча б мій відділ. Стан озброєння незадовільний, і то я ще добираю слова. Ми наразі не маємо жодного кулемета, жодного! Ті, які пошкоджені, полагодити неможливо, бо фахових зброярів так само нема. З автоматичною зброєю взагалі бідося! Не так з автоматами, як із набоями до них. Запас амуніції до рушниць та пістолів узагалі мінімальний. Протягом першого-ліпшого бою вистріляємо все за двадцять хвилин і мусимо піти в рукопашну! Люди вишколені, як має бути. Лиш ворог не кидає зброю, аби почати рукопаш! Нас, беззбройних, розстріляють упритул, і сила бойового духу не допоможе. Отак!
Мені не до вподоби такі настрої, друже Гомін.
А мені таке забезпечення, друже Кобзарю! Ми всі троє тут незадоволені поточним станом справ у відділах!
Глянувши по черзі на кожного, полковник зрозумів: перед ним трійця однодумців.
Повстанчу армію від початку свого створення націлили на здобуття зброї в бою, сказав він. Усім відомо, що у нас нема забезпечення як такого. Кожен відділ має забезпечити себе сам.
Нема заперечень, вступив Бондар. Та щойно я почув про бій. Де ж здобувати зброю, якщо бойова тактика вже не є прийнятною для високого керівництва?
Наразі бойові зіткнення самогубна тактика, полковник говорив рівним голосом, і тепер він звучав твердо. Так, окремі частини переходять до партизанки. Іншим пропонується розформуватися і, як тут слушно говорили, влитися в совіцьку систему, аби з часом бути готовими перейти до активних дій та зруйнувати її зсередини. Прошу не забувати: минулого року, з початком нашої боротьби, те саме спрацювало. За німаків ми мали купу своїх людей у керівних органах окупанта на місцях, особливо по селах. Службовці допоміжної поліції отримували зброю та владу. Завдяки цьому в певний момент змогли швидко організуватись і взяти під свій контроль чималу територію. Чому зараз маєте упередження?
Гомін не витримав підвівся, спираючись на саморобний костур, ніби так його могли краще бачити.
Бо Совіти, друже полковнику, то не німаки. Здолати комуністів значно складніше, ніж навіть ляхів, котрі поводяться тут, мов на своїй землі. Звичними методами й засобами тут не взяти. Переграти червоних не вдасться, бо вони не мають жодних страхів. А якщо мають, діють миттєво: знищують, випалюють довкола себе те, чого бояться і що їм може загрожувати. Їм заввиграшки пустити на нас танковий корпус і водночас кидати бомби з літаків. Хай навіть ті бомби влучать у їхні ж танки війна все перемеле. То люди війни, друже Кобзарю. Для Совітів вона завершиться лише за однієї умови: коли нікого, крім них, довкола не лишиться.
Так, вони вже заселяють наші терени своєю, інакшою людністю, додав Бондар. Добре є, коли сюди переміщають українців з того боку Збруча. Вони переважно обдурені чи ображені Совітами. Тож переагітувати їх, схилити на наш бік буває простіше.
Не всіх, озвався Вихор. І серед них багато московських агентів. Свідомо йдуть на вербування, потім чинять провокації. Забув, як сталося з відділом Ведмедя?
У липні хорунжий Ведмідь прийняв до свої лав двох міліціонерів. Референтура пропаганди подала це як власний успіх. Навіть друкувалися листівки з закликом брати приклад зі східних українців, котрі зробили правильний вибір. Але вже за місяць, у середині серпня, більшість вояків з боївки піддалися тонкій, дуже грамотній обробці тих, кого вважали своїми. І на хвилі втоми не так від бойових дій, як від постійних поразок, одного дня збунтувалися й поставили Ведмедя перед фактом: досить, виходять з лісу, обіцяна амністія. Сам командир спершу спробував відмовити, потім не витримав, схопився за зброю. Один із провокаторів встиг стрельнути раніше. Розправа над хорунжим дала несподіваний ефект: агента визнали за нового командира, провокатори вивели повстанський відділ з лісу, вояки склали зброю під обєктивами аж двох фотоапаратів. Уже наступного дня радянська пропаганда за допомогою наочної агітації продемонструвала перемогу НКВС, газети й листівки поширювалися округом в небаченій раніше кількості, а СБ отримала зайвий привід уважніше придивитися до вихідців зі Сходу.