Всего за 261 руб. Купить полную версию
На базарі, не інакше.
Може, й так. Але тепер зрозуміла, чому тебе висмикнув Фомін?
Побічна жертва націоналістичної агентури, криво посміхнулася Майя.
Дарма либишся, зауважив дільничний. Усі ці процеси дуже серйозні. Ти в них така сама піщинка, як і ота Улянич. Добре, я постукав у потрібні двері, а то б довго ще не випустили. І хтозна, чи випустили б узагалі. Поїхала б у телячому вагоні на Донбас, вугілля довбати, на цих словах Гордієнко теж гмикнув. Бач, як воно. З палива почали, до палива повернулися. Роздобуду тобі вугілля. Небагато, але трохи відвантажу.
Знову замахнувшись, він увігнав сокиру точно в середину колодки.
І брусок захоплю. З тупою сокирою не життя. Взагалі
Що?
Нічого. Тепер ти знаєш всі розклáди, Майко. Відомості не секретні. Але вкупі ти їх інакше, як від мене, не мала б, звідки отримати. Думай, аналізуй, роби висновки. Тримайся потрібних людей. Проживемо.
Переживемо, поправила Майя.
Гордієнко вже не слухав її йшов з двору, на ходу вдягаючи шкірянку.
4. Волинь, Воєнна округа «Турів»[16]
У криївці зібралося троє.
Поручик Гомін досі не міг стояти на рівних, праву ногу посікли кулі, до того ж він, як на лихо, ще й зламав її, відступаючи. Накладена шина не гарантувала швидкого повернення в лави. Гомін підозрював: без кваліфікованого медичного втручання може її взагалі позбутися під час останньої перевязки помітив, як одна рана почала трохи підгнивати. Довкола кісточки ногу вкрив суцільний струп, і Гомін знав серед залишків його сотні він не один такий. З ліків вони мали хіба похідну аптечку, але й той мінімум ліків танув. Запас медикаментів ніби зібрали в Підгайному, але знищили разом із харчами. Попри сумний стан, бойовий дух його стрільців ще кілька днів тому тримався на висоті доки булавний Чуб не приніс звістку, від якої Гомону стало прикріше, ніж від перспективи зостатися одноногим. Він не міг пересуватися вільно, тому інші учасники оголошених зборів підтягнулися до вказаного й підготованого ним місця.
Тут був хорунжий Вихор, який лише три місяці тому втік із Монтелюпиху[17]. Потому досить скоро зібрав та підпорядкував собі залишки кількох розбитих у боях відділів у один і тепер вважався командиром одного з найпотужніших підрозділів у краї. Запросили й курінного Бондаря він недавно повернувся з рейду по теренах, контрольованих поляками, і референтура пропаганди вже поширила листівки зі звітом про його успіхи. Відділи Армії Крайової саме тепер не отримали підтримки від червоних, бо повстанцям удалося відтягнути на себе основні сили. Тому сотня Бондаря вдарила по тилах, вичистила поляків одразу з кількох сіл південніше від Ковеля, що нині вони повністю контролювалися УПА, яка закріплювалася на рубежах, зводячи потужний, як виглядало, укріплений район. Без нього подібна нарада виглядала не так репрезентативно й взагалі могла втратити сенс.
Полковник Кобзар не змусив себе чекати надто довго. Зайшов до криївки, віддав честь першим, хоч статут цього не передбачав. Проте військовий референт був знаний не лише в «Турові», а й у інших округах своїм дбайливим ставленням до бойових командирів. Особливо тих, кому пощастило вирватися з котлів, створених військами НКВС та регулярною армією протягом нинішнього літа. Іноді поведінка Кобзаря сприймалася як різновид такої собі гри. Була підозра, що він дуже хотів заручитися підтримкою якомога більшого числа командирів, здобував собі таким чином популярність і страхувався від можливих дій щодо себе з боку Служби безпеки.
Більше повноважень, а відтак і більше влади СБ отримала від початку нинішньої зими. Але до літа перевірки стосувалися здебільшого стрільців, рідше старшинської і підстаршинської ланки. Проте після розпорядження, скріпленого особисто Климом Савуром[18], референтура СБ почала вичищати навіть вищий командний склад УПА. Активна, небачена раніше діяльність з виявлення зрадників та перевертнів неабияк стривожила оунівське керівництво. Злетіти могла будь-яка голова, недоторканних для Служби безпеки не існувало. Навіть пішли рапорти-скарги, хоч скаржники й розуміли причину: спершу березневий провал рейдової операції, а потім той-таки літній розгром, у якому треба когось звинуватити. Адже в подібних випадках ніхто не візьме на себе відповідальність за допущену поразку.
Гомін уже знав історію підполковника військової референтури Солоного. З початком перевірок і чисток його заарештували, звинуватили у зраді, застосували третій ступінь залякування і недогледіли. Той, кого не зламали свого часу, ще до війни, в Бригідках, а потім у німецькому таборі, перерізав собі вени невідь-де роздобутим цвяхом. Військова референтура і головний провід протестували, в СБ відгавкувалися був би чесним, так би не повівся, домігся б реабілітації, повернув би добре імя. Після того, щоправда, активність пошуків зради помітно знизилася. Розумом визнаючи перегини, які чинить Служба безпеки, все ж можна виправдати, серцем поручик Гомін цього не приймав.
Привітавшись із кожним за руку, Кобзар примостився так, аби бачити всіх і всі бачили його. Очі звикли до тьмяного освітлення, полковник покрутив головою, роздивляючись так, ніби ніколи не бачив партизанського інтерєру, мовив нарешті, аби з чогось почати: