Всего за 125 руб. Купить полную версию
Мені й раніше не раз траплялося бачити, як люди вмирають насильницькою смертю та що там, я й сам убив кількох чоловік під час війни з матабеле,[15] але з такою холоднокровною розправою, та ще й у моєму житлі, зіткнувся вперше. Незабаром, однак, мені так-сяк удалося опанувати себе. Я подивився на годинник: була пів на одинадцяту.
Тут мені спало на думку, що вбивця міг усе ще перебувати десь поруч, і я обережно, кімната за кімнатою, оглянув квартиру. Ніде нікого, ні сліду сторонньої присутності, але я все-таки щільно зачинив усі вікна і накинув ланцюжок на вхідні двері. До цього часу, потроху приходячи до тями, я віднайшов здатність звязно міркувати. Мені знадобилося близько години, щоб обміркувати все як слід, без зайвого поспіху, оскільки за умови, що вбивці не заманеться повернутися, у моєму розпорядженні була вся майбутня ніч до шостої ранку.
Я міцно влип це ясно, як божий день. Останні сумніви в правдивості слів Скаддера розсіялися. Доказ лежав на підлозі, накритий скатертиною. Люди, які знали, що він знає те, про що він мені розповів, вистежили його і змусили замовкнути, скориставшись найбезвідмовнішим способом. Це так; але ж він прожив у мене чотири дні, і його вороги напевне вирішать, що він посвятив і мене у свої справи. Отже, на черзі у них я. Це могло статися цієї ночі або наступного дня, або ще через день, але моя доля в будь-якому разі вирішена. Тут, несподівано для самого себе, я подумав про іншу можливість. Що, коли я просто зараз вийду на вулицю і покличу поліцію, або ляжу спати і дозволю Паддоку знайти тіло і самому викликати поліцію вранці? Що саме я маю розповісти поліції про Скаддера? Я вже збрехав про нього Паддоку, і тепер моє становище мало геть двозначний вигляд. Якби я надумав розповісти все, про що дізнався від Скаддера, мене просто підняли б на сміх. Можна поставити тисячу до одного, що саме мене звинуватять у його вбивстві і непрямих доказів для того, аби відправити мене на шибеницю, цілком достатньо. В Англії я майже нікого не знав; у мене не було жодного по-справжньому близького знайомого, який міг би за мене поручитися. Можливо, ті, хто вбив Скаддера, саме на це й розраховували. У них вистачило б розуму на будь-яку капость, і англійська вязниця анітрохи не гірший спосіб позбутися мене до пятнадцятого червня, ніж лезо між пятим і шостим ребром.
Крім того, навіть якщо б я розповів усе дочиста і мені якимось дивом повірили, я просто підіграв би ворогу. Каролідес залишився б удома а саме цього вони й домагалися. Так чи інакше, але вигляд мертвого обличчя Скаддера змусив мене остаточно увірувати в його правдивість. Він пішов, але довірив мені свою таємницю, і тепер мені доведеться продовжити його справу.
Можливо, це здасться вам безглуздим адже мені самому загрожувала смертельна небезпека, але тієї хвилини я дивився на речі саме так. Я такий же як усі, нітрохи не хоробріший за інших, але мені нестерпно бачити, як гине хороша людина. І цей кинджал не поставив би крапку в кінці життя Скаддера, якби і я грав у ту ж саму гру й опинився на його місці.
Усі ці роздуми зайняли в мене близько двох годин, після чого я, нарешті, прийняв рішення. Я мушу зникнути і зачаїтися до кінця другого тижня червня, а потім знайти спосіб звязатися з людьми з уряду і передати їм те, що повідомив мені Скаддер. Тепер я щиро шкодував, що він не розповів мені більше, а ще про те, що так неуважно слухав ту дещицю, яка була мені розказана. Я не знав нічого, крім кількох фактів. І сильно ризикував, оскільки навіть якби я успішно подолав усі небезпеки і протримався до пятнадцятого, моїй розповіді, швидше за все, просто ніхто не повірив би. Але вибору в мене не було залишалося піти на ризик у надії, що станеться якась надзвичайна подія, яка підтвердить мої слова в очах влади.
Отже, протягом наступних трьох тижнів моїм головним заняттям мала стати постійна зміна місць. На календарі було двадцять четверте травня отже, я мав переховуватися цілих двадцять днів, перш ніж удатися до спроб вийти на звязок з представниками влади. Мене розшукуватимуть відразу дві сторони: вороги Скаддера, які поставили собі за мету знищити мене, і поліція, яка вважає мене вбивцею.
Погоня обіцяла бути запаморочливою, і ця перспектива, як не дивно, мене підбадьорила. Я так довго нудьгував, що був радий будь-якому діяльному заняттю. Сидячи на самоті з трупом Скаддера і чекаючи своєї долі, я був нічим не кращий за розчавленого хробака. Але якщо відтепер безпека моєї шкури залежить тільки від моєї кмітливості, я буду радий її проявити.
Відразу ж за цим мені спало на думку, що Скаддер міг мати при собі якісь записи або документи, здатні пролити хоч якесь світло на його вбивство. Я стягнув з трупа скатертину й обшукав його кишені, уже не відчуваючи колишнього судомного страху при вигляді мертвого тіла. Для людини, яка загинула насильницькою смертю, лице Скаддера мало напрочуд спокійний вигляд. Нагрудна кишеня була порожня; у жилеті знайшлися лише кілька монет і сигарний мундштук. Із кишень штанів я виловив складаний ніж і дрібні срібні монетки, з бічної кишені піджака старий портсигар крокодилячої шкіри. Ані сліду чорного записника, у якому він при мені робив свої нотатки. Безсумнівно, убивця забрав його із собою.