Всего за 125 руб. Купить полную версию
Тоді я знайшов слугу, який чистив одяг Скаддеру, і спробував вичавити з нього все, що той міг знати, хоча з першого погляду було ясно, що він ні про що й гадки не мав. Це був жалюгідний чоловічок з плаксивим голосом і цвинтарним виразом обличчя; аби його втішити, цілком вистачило півкрони.[13]
Наступного дня я відвідав судове дізнання. Партнер якоїсь видавничої фірми дав свідчення, згідно з якими покійний прийшов до нього з діловою пропозицією про продаж партії балансової деревини і був, як він уважав, агентом якогось американського комерційного підприємства. Присяжні визнали причиною смерті самогубство у стані душевного затьмарення; усе майно покійного було передано американському консулу. Я надав Скаддеру повний звіт про хід справи, і моя розповідь його вельми зацікавила. Він пошкодував, що не зміг особисто побувати на дізнанні, тому що такий досвід, на його думку, підбадьорює навіть сильніше, ніж читання власного некролога.
У перші два дні, проведені в моєму житлі, Скаддер поводився дуже спокійно. Він читав, покурював, безперестану робив нотатки у своєму записнику, а вечорами грав зі мною в шахи, незмінно громлячи мене в пух і прах. Гадаю, таким чином він заспокоював свої нерви, адже йому і справді довелося нелегко. На третій день, однак, ним знову почало опановувати занепокоєння. Він повісив на стіні аркуш паперу, на якому були позначені всі дні, що залишилися до пятнадцятого червня, і викреслював минулі дні червоним олівцем, супроводжуючи їх короткими позначками. Я кілька разів заставав його зануреним у глибоку задуму у такі хвилини його гострі очі відчужено дивилися в одну точку. Напади такої замисленості, як правило, змінювалися глибоким смутком.
Потім я побачив, що він знову починає нервувати. Він прислухався до найменшого шуму і постійно запитував у мене, чи можна довіряти Паддоку. Раз чи два він упадав у дратівливість, яка межувала з істерикою, хоча потім і просив за це вибачення. Я не звинувачував його. Я все розумів: він звалив на себе тяжку, смертельно небезпечну працю.
Його турбувала не власна безпека, а успіх розробленого ним плану. Цей чоловік був увесь, із голови до пят, викуваний із щирої сталі. В один із вечорів він набрав особливо урочистого вигляду.
Послухайте, Ганнею, сказав він. Я вирішив, що маю ґрунтовніше посвятити вас у цю історію. Було б шкода піти, не залишивши по собі когось, хто зміг би продовжити боротьбу
І Скаддер узявся докладно розповідати мені те, про що раніше згадував лише побіжно.
Я слухав неуважно. Чесно кажучи, його власні пригоди цікавили мене куди більше, ніж будь-які політичні матерії. Про себе я вирішив, що Каролідес і його справи мене не стосуються, тому багато з того, що говорив мій гість, начисто вивітрилося з моєї памяті. Однак він ясно дав зрозуміти, що небезпека почне загрожувати Каролідесу тільки тоді, коли той приїде в Лондон, причому виходити вона буде з найвищих сфер настільки високих, що ні в кого не виникне жодних підозр. Із цією небезпекою, за його словами, повязана якась жінка; він назвав її імя Юлія Сечені. Наскільки я зрозумів, вона мала стати наживкою, за допомогою якої передбачалося виманити Каролідеса з-під опіки охоронців. Потім він згадав про якийсь чорний камінь, про якогось шепелявого пана, а також дуже докладно описав того, чиє імя не міг вимовляти без здригання: старого з молодим голосом, що володів здатністю затягувати очі плівкою, мов хижий птах.
Крім того, він часто заговорював про смерть. Більш за все він боявся не впоратися зі своїм завданням, але нітрохи не турбувався за власне життя.
Я гадаю, померти все одно, що заснути після тяжких праць і прокинутися літнього дня, відчуваючи, як у відкрите вікно вривається запах свіжого сіна. Я багато разів дякував Богові за такі ранки там, у нас у Кентуккі, і сподіваюся подякувати йому знову, коли прокинусь на іншому березі Йордану.
Наступного дня він мав вигляд набагато бадьоріший і просидів майже до вечора за читанням біографії генерала Джексона.[14] Я сходив на ділову вечерю з одним гірським інженером і повернувся додому близько о пів на одинадцяту, збираючись, як завжди перед сном, зіграти зі Скаддером партію в шахи.
Я памятаю, що, коли штовхнув перед собою двері курильні, тримав у роті сигару. За дверима було темно це здалося мені дивним. Я подумав, що Скаддер, напевно, уже ліг.
Я клацнув вимикачем, але в кімнаті нікого не було. І тут я побачив щось таке, від чого сигара випала у мене з рота, а на чолі виступив холодний піт.
У дальньому кутку навзнак, незграбно розкинувши руки, лежав мій гість. У серці Франкліна П. Скаддера стирчав довгий ніж, який намертво приштрикнув його тіло до мостини.
Глава 2
Молочник вирушає в дорогу
Я сів у крісло, до горла підступила нудота. Хвилин через пять їй на зміну прийшов страх. Видовище безкровного обличчя на підлозі, що дивилося в нікуди, було для мене понад силу, і я змусив себе стягнути зі столу скатертину і накрити тіло вбитого. Після цього я, хитаючись, прошкандибав до буфета, відшукав пляшку бренді і зробив кілька великих ковтків.
Мені й раніше не раз траплялося бачити, як люди вмирають насильницькою смертю та що там, я й сам убив кількох чоловік під час війни з матабеле,[15] але з такою холоднокровною розправою, та ще й у моєму житлі, зіткнувся вперше. Незабаром, однак, мені так-сяк удалося опанувати себе. Я подивився на годинник: була пів на одинадцяту.