Джинкс поїхала на метро назад до житлових кварталів, додому. Вона понишпорила в пакунку для покупок, щоб перевірити, що там, і гидливим поглядом окинула одяг та олійні фарби. Перевірила тупоносий службовий револьвер 38-го калібру, цілком заряджений. Треба буде сховати його десь, щоб інші випадково не знайшли. Джинкс дістала поліетиленовий пакет на кухні та запхала туди пістолет. Дочекавшись темряви, вона спустилася в підвал, взяла лопату і вийшла через задні двері в невеличкий дворик біля багатоповерхового будинку. Впевнившись, що навколо нікого немає, вона вибрала місце в правому дальньому кутку біля опори телефонної лінії. Викопала яму, завглибшки з фут[43], поклала туди загорнений пістолет, а тоді накрила його землею і приховала свіжо розкопаний клаптик бурянами.
Потім повернулася в квартиру і заснула на дивані.
Коли наступного ранку Саллі прокинулась, то роззирнулася навколо, намагаючись пригадати, де була та що робила. Останнє, що памятала, це ліфт у «Гортонз» і страх, що чоловік з віспою збирається вкрасти її сумочку. Що ж трапилося відтоді? З якоїсь дивної причини в неї були брудні руки. Що вона робила?
Саллі оглянула кімнату в пошуках пакунка з покупками та з полегшенням знайшла його в комірчині. Вона витягла сукні та повісила їх на вішаки. Тоді побачила два пензлі та три тюбики олійних фарб: жовтої, кобальтово-синьої та кольору паленої сієни. Звідки вони взялися? Вона попорпалася в аркушиках та обгортках і знайшла чеки на одяг, але жодного, у якому було б вказане мистецьке приладдя. Як таке можливо? Якби вона їх купила й забула про це, залишилися б чеки. Якщо чеків не було, це могло означати тільки
Вона не дозволила собі й подумати ці слова.
Саллі прийняла душ, одягнула одну зі своїх старих квітчастих суконь. За сніданком її не залишало відчуття побоювання. Вона намагалася. Справді. Але покращення не було. Провали в памяті стали гіршими, ніж будь-коли, вона робила різні речі, відвідувала багато місць й зовсім нічого про це не памятала. Якщо доктор Еш не вигадає якесь рішення якнайшвидше, Саллі стане кандидаткою на заслання в божевільню. Вона взяла примірник «Дейлі Ньюз[44]» по дорозі до автобусної зупинки і на другій сторінці побачила замітку про напад на працівника охорони в «Гортонз». Вона витріщилася на фотографію охоронця з рябим обличчям.
Від статті, у якій охоронець розповів, що на нього вчинила напад жінка-злодюжка, яка вкрала мистецьке приладдя, мала червону сумочку та пакунок для закупівель із «Гортонзу», її охопила паніка. Він описав її, жінку середнього зросту з темним волоссям та переляканим виразом обличчя, яке й викликало в нього підозри. Коли Саллі дійшла до розповіді про пістолет і те, як жінка перетворилася на злу жорстоку тигрицю, її почало сильно трусити. Треба перестати про це думати. Треба йти на роботу. Вона виштовхнула всі ті думки з голови.
Саллі була рада, що сьогодні замість Еліота на обідній зміні був Тодд. Вона не хотіла відповідати на жодні запитання щодо побачення чи уникати Еліотових притискань за барною стійкою. Але вона помітила, як пильно за нею стежить Тодд. Кілька разів він підходив, нібито щось запитати, але після відвертався, несамовито розжовуючи свою зубочистку. Він бачив ту статтю в «Ньюз»? Почав щось підозрювати?
Обідня зміна проходила мляво, і я вирішила дати їй попоратися самій. Саллі ніде не помилилась і ніхто до неї не чіплявся, тож я собі зробила вихідний.
Коли вона вийшла з ресторану, то не помітила, що Тодд пішов за нею назирці. Саллі думала про рябого охоронця та пістолет і якийсь голос в її голові прошепотів слово церква. То була не я, і ніхто з інших. Просто одна з тих думок, що раптом приходять людині в голову. Хоча то й звучало ніби голос, навіть для мене. Я знову помітила Тодда, коли вона зупинилася, щоб перейти на світлофорі дорогу. Він був на протилежній вулиці. Саллі його не бачила. Собор святого Михаїла був лишень за два квартали від «Шляху з жовтої цегли», і, згадуючи пораду доктора Еша щодо її внутрішніх сил, Саллі покрила голову хустиною та зайшла всередину.
У замкненій затхлості церкви вона здригнулася, вдивляючись у темряву. Сповідальні раптом стали для неї схожими на телефонні будки, й вона уявила, як заходить в одну та робить міжнародний дзвінок Богові, щоб спитати Його, чому її розум так часто чує гудки, що зайнято, і чому так часто в неї вривається звязок. Та чи є телефони в раю? Саллі задумалась, яким би був телефонний код. І чи можна було б подзвонити Богові прямо або через оператора? Вона боялася, що її номер не внесений до телефонної книжки Бога.
Треба піти і посповідатися, але як Саллі не намагалася, не могла згадати бодай одного свого гріха. Здавалося неприродним, що в неї їх не було. Була історія з крадіжкою, але її серце та розум чисті. Все одно, якщо вона не грішила, чому почувається такою пригніченою? Чому відчуває таку безпорадність? Чи могла вчинити всі ті речі й не памятати про це?
Саллі побачила, що люди дивляться, як стоїть у центральному проході, тож вона вклякла, перехрестилася та сіла на одну з лавок, щоб помолитися. Саллі відчула чийсь порух біля себе, а коли підвела голову, то побачила Тодда. Можливо, він знав. Можливо, він прочитав статтю та впізнав її за описом. Вона розтулила рот, щоб заговорити, але біль у голові став нестерпним. Її годинник показував 14:23. Саллі піднесла долоні до обличчя та схилила голову і, не встигши договорити рядок «Богородице Діво, радуйся», зникла.