Всего за 261 руб. Купить полную версию
З пострілом злилися жіночі крики. Діти кинулися до матері, та не ховалися за неї роки війни привчили боятися стрілянини, та заразом зробили її частиною життя. Мирон судомно стиснув кулаки, та все одно лишився на місці.
Кілька з тих, хто йшов попереду, впали навколішки, решта вклякла, усвідомивши: стрілятимуть на ураження, майже впритул, і ніхто не відповідатиме. Аж тоді люди зупинилися, перетворившись із рішучого гурту на розгублену юрбу.
Назад! повторив тепер уже старшина, вийшовши наперед та вимахуючи пістолетом. Жити набридло? Подуріли зовсім! Спроба втечі розстріл на місці!
А куди тікати?
Від гурту відокремився високий, коротко обстрижений чоловік у брудній шинелі. Говорив голосно, його почули навіть по той бік огорожі, тому налякані зойки відразу стихли. Старшина, не чекаючи нічого подібного, опустив пістолет, жестом звелів солдатам також забрати зброю.
Ти що сказав? Хто такий? гаркнув на зухвальця.
Антонюк моє прізвище. Яків. І, помовчавши, додав уже не так твердо: Рахівник.
Значить, грамотний. Старшина сплюнув собі під ноги. Коли так, Антонюк, скажи всім тут: треба сидіти, де посадили, і чекати, поки завтра вас поведуть далі. Там отримаєте новий наказ.
Нам ніхто не має права наказувати.
Чотар відчув на собі погляд Цвяшка. Зиркнув на нього Степан криво посміхнувся й для чогось підморгнув. Потім кивнув уперед, закликаючи стежити за розвитком подій. А старшина тим часом закляк, немов отримав раптовий удар чимось сильним по голові. Перетравив почуте й нарешті промовив:
У мене наказ таких, як ти, розумнику, не чіпати. Бо не можна налаштовувати проти влади громадян, на яких влада повинна спиратися. Тільки ж я порушу наказ, і нічого мені за це не буде.
Підстава?
Га?
Питаюся на якій підставі ви порушите наказ. Самі ж чули, ось перед вами старший сказав ми ще не присягнули. Тому, згідно із законом, поки вважаємося цивільними. Нічого такого проти влади жоден із нас не говорив і тим більше не робив. Бо таких знають, і забирають не у ваше військо. Значить, якщо ми не заарештовані, наказам можемо не коритися.
Поки Антонюк говорив, старшина поволі отямився. Пістолет не заховав, але почав ним гратися, крутячи й злегка підкидаючи в руці. Коли Яків замовк, старшина гмикнув, знову сплюнув, тепер уже у бік невдоволеного.
Ти, мужик, не розумний. Помилився я. Ти дурило. І всім тут показуєш дурний приклад. Хіба забув війна! А я на території збірного пункту представляю твою законну владу. Це значить, Яків Антонюк, я тебе, як військовий і представник влади, можу розстріляти, навіть якби ти був без ноги й тебе б не брали в армію. Причин мільйон.
Капітан перед вами говорив
Мовчати! перервав старшина. Не капітан, а товариш капітан! І мало що й кому він говорив! Де ти тут капітана бачиш? Його не буде, усі питання до мене! А я тобі все сказав! Тебе, він тицьнув на Якова дулом, і будь-кого хто завгодно може розстріляти за найменшу непокору! Хіба ти не зрозумів досі: під час війни непокора владі прирівнюється до зради? Коли ти вже таке теля, то я ось усе розтовк. І тобі, і всім іншим. Питання!
Над головами зависла тиша.
Я тутешній, промовив Антонюк глухо. Он там моя жінка з дітьми. І то все жінки з нашого села. Вони їсти принесли. Де тут порушення? Хіба не можуть передати?
Старшина озирнувся на мовчазний жіночий гурт, наче ось щойно побачив, потому повернувся назад, крекнув:
Чому не можуть? Можуть. Але не положено.
Гордий із самого себе, він розвернувся до жінок усім корпусом. Автоматники розступилися, ніби так його було гірше видно. Заховавши пістолет у кобуру, старшина повторив, тепер уже для інших глядачів:
Чули все? Не положено. Ідіть по хатах. І дітвору сюди більше тягати не треба.
У жіночому гурті мов бджоли загули.
Права не маєте! вигукнула одна з жіночок. Вони не арештовані!
Та навіть арештованим побачення дозволяють і передачі, хіба забула! пролунало у відповідь.
У москалі забрили. То, вважай, арештували, додав хтось із гурту.
Уляно, пощо дітей привела! Забирай геть! крикнув Антонюк.
Дружина не послухала. Навпаки рішуче вивела їх поперед себе, хлопчикові тицьнула в руки невеличкий клумак, а коли заговорила, голос задзвенів:
Ми нічого поганого не хочемо! Поїсти принесли людям! Навіть німаки пускали нас полонених годувати! І ми всіх годували! Ваших, червоних, так само, і ляхів теж! А ті ж нас тут різали й убивали!
Уляно!
На його вигук жінка знову не звернула увагу, далі вела своє:
Бабів боїтеся діток пустіть! Хай вони все передадуть! Ми тут постоїмо! Чи ви з дітьми будете воювати? Уже скоро рік ячите нам про справедливу владу! Де вона, де?! Ходіть усі!
Махнувши рукою, Уляна закликала жінок ступити ближче до огорожі.
За мить через дріт летів перший клумак.
Автоматники відреагували на різкий рух, натиснувши на спуски. Спершу не витримав один, його в унісон підхопив зовсім молоденький, що стояв поруч. За ним стрельнули інші, але зі свого місця Чотар бачив чітко: саме молодий солдатик не впорався, не підняв дуло, аби черги пішли вгору.
Хлопчик з клунком закричав і осів, завалюючись на бік.
Солдатик утупився в нього, опустив автомат, вирячив очі.