Всего за 284 руб. Купить полную версию
Моє оповідання не взяли, але Форрі його зберіг (Форрі береже все, про це вам скаже всякий, хто був на екскурсії в його домі Акермаєтку). Років через двадцять на автограф-сесії в лос-анджелеській книгарні в черзі стоїть Форрі з моїм оповіданням, надрукованим з одинарним інтервалом на давно спочилій друкарській машинці «Royal», яку мама подарувала мені на Різдво мого одинадцятого року. Він хотів, аби я йому його підписав. І я, мабуть-таки, підписав, хоча ця зустріч була настільки сюрреалістичною, що я не цілковито впевнений. От вам і привиди минулого. Ох і справи.
Перший твір, який я спромігся опублікувати, вийшов у журналі для фанатів жахів, який випускав Майк Ґарретт із Бірмінгема, штат Алабама (Майк досі з нами, досі в справі). Він опублікував мою повість під назвою «У напівсвіті страху», але моя назва мені досі подобається більше «Я був малолітнім розкрадачем могил». Супер-пупер! Бдищ!
Найперша справді оригінальна ідея а найперша запамятовується назавжди виникла в мене наприкінці останнього, восьмого року милостивого царювання Айка[23]. Я сидів за кухонним столом у нашому домі в Даремі та спостерігав за мамою, яка вклеювала в книжечку пасма купонів S&H Green Stamps[24] (якщо хочете колоритніших історій про Green Stamps, читайте «Клуб брехунів»). Наша маленька сімейна «тройка»[25] повернулася до Мену, щоб доглядати маминих батьків на схилі років. Бабуня, якій тоді було десь 80, страждала від ожиріння й гіпертензії та була практично сліпа; кощавий набурмосений 82-літній дідуньо час від часу вибухав тирадами в манері Дональда Дака, і в ті моменти лише моя мама могла його зрозуміти. Вона казала на дідуня Фазза[26].
Мамині сестри знайшли їй роботу, певно, вважаючи, що вбють двох зайців одним махом: і старенькі батьки будуть доглянуті люблячою донькою в домашньому затишку, і «навязливу проблему Рут» буде розвязано. Вона більше не дрейфуватиме, силкуючись подбати про двох синочків, без цілі між Індіаною, Вісконсином та Коннектикутом, не готуватиме печиво о пятій ранку чи не віджиматиме білизну в пральні, де влітку температура могла сягати 43 °C, так що з липня по вересень бригадир мусив двічі на день видавати соляні таблетки[27] о тринадцятій і пятнадцятій годинах.
Думаю, вона терпіти не могла те, чим тепер займалася. Своїми стараннями подбати про неї сестри перетворили нашу самодостатню, веселу, трішки схибнуту маму на здольницю, яка практично не бачила грошей. Суми, яку щомісяця надсилали сестри, вистачало на продукти й більш ні на що. Вони присилали коробки з одягом для нас. Наприкінці кожного літа дядько Клайт і тітка Елла (які, по-моєму, не були нам справжніми родичами) привозили ящики з овочевою консервацією. Будинок, у якому ми жили, належав тітці Етелін та дядькові Орену. Потрапивши туди, мама спіймалася. Коли померли дід із бабою, вона перейшла на іншу, справжню роботу, однак і далі жила в цьому домі, аж доки рак її не здолав. Мені здається, що, назавжди покидаючи Дарем (Девід із дружиною Ліндою доглядали її в останні тижні хвороби), вона була до цього більш ніж готова.
Прояснімо зараз одну річ, гаразд? Не існує Звалища ідей, Центрального вокзалу сюжетів чи Острова заритих бестселерів; таке враження, що гарні ідеї для оповідок приходять буквально нізвідки, спускаються до тебе просто з неба: дві попередньо не повязані ідеї сходяться разом і утворюють щось геть нове. Ваша робота не в тому, щоб знайти ці ідеї, а в тому, щоб розпізнати їх, коли вони зявляться.
У день, коли конкретно ця, перша справді вдала ідея зійшла до мене, мама зауважила, що їй треба ще шість книжечок купонів, аби вистачило на лампу, яку вона хотіла подарувати своїй сестрі Моллі на Різдво; але вона переживала, що не встигне їх зібрати. «Мабуть, подарую потім, на день народження, сказала вона. Здається, що цих клятих штучок багато, але це доки не наклеїш». Тоді вона скосила очі та показала мені язик. Він був кольору зелених купонів S&H. Я подумав, як було б класно, якби можна було робити ці чортові купони у себе в підвалі, і в цю мить народилась оповідка «Happy Stamps». Її блискавично створили думка про підробку купонів Green Stamps і вигляд маминого зеленого язика.
Героєм моєї історії був класичний бідака, чоловік на імя Роджер. Він уже двічі відсидів у тюрмі за фальшування грошей. Третього арешту він би просто не пережив. Замість грошей він починає підробляти купони Happy Stamps от лише виявилося, що дизайн Happy Stamps такий до ідіотизму простий, що це навіть не підробка він виготовляє справжні купони. У смішній сцені це чи не перша написана мною пристойна сцена Роджер сидить у вітальні зі старенькою мамою, вони вдвох замріяно гортають каталог Happy Stamps, а в цей час у підвалі працює друкарський прес та випльовує пачку за пачкою таких купонів.
Ти диви! каже мама. Якщо вірити тексту дрібним шрифтом, Happy Stamps можна обміняти на будь-що, Роджере. Кажеш їм, що ти хочеш, а вони рахують, скільки потрібно книжечок, аби це отримати. Та ж за шість-сім мільйонів книжечок можна купити будиночок у передмісті!
Однак Роджер виявив, що, хоч купони бездоганні, клей має дефект: якщо лизати купони та вклеювати, то все гаразд, але якщо пропустити їх через механічний облизувач, то з рожевих вони стають синіми. У фіналі оповідання Роджер стоїть у підвалі перед дзеркалом, позаду нього на столі лежить близько девяноста книжечок Happy Stamps, кожна з яких заповнена окремо облизаним пасмом купонів. Губи в нашого героя рожеві. Він висовує язик той іще рожевіший. Навіть зуби рожевіють. Мама радісно гукає вниз, каже, щойно говорила телефоном із Національним центром обміну Happy Stamps у місті Терр-От, і жіночка сказала, що в них є шанси отримати гарний будинок у стилі Тюдорів у Вестоні лише за одинадцять мільйонів шістсот тисяч книжечок Happy Stamps.