У статті Албіні заявив, що розуміє, чому його списують з рахунків. Вік уже солідний, і публіка думає, що його часи вже позаду, адже останній поєдинок проти «Цукрового хлопчика» Мастерза завершився технічною поразкою. Звісно, йому відомо, що в Гейвуда довші руки і, як кажуть, для свого віку суперник не з легких. Та Албіні сказав, що багато тренується, стрибає через канат, а в спаринг-партнери вибрав хлопця, рухи і удари якого схожі на стиль Гейвуда. У статті було повно слів на зразок «безстрашний» і «цілеспрямований», а про Албіні сказано, що він «сповнений бойового запалу».
Боббі було зрозуміло: автор статті вважає, що від Албіні мокрого місця не залишиться, і йому шкода боксера. З Ураганом Гейвудом репортерові поспілкуватися не вдалося, та його менеджер, тип на імя І. Кляйндінст (Тед підказав, як правильно читати прізвище), заявив, що, судячи з усього, цей бій стане для Албіні останнім.
«У Албіні був свій зірковий час, та він уже позаду, сказав І. Кляйндінст. Якщо Албіні вистоїть до шостого раунду, мій підопічний піде спати без вечері».
Ірвін Кляйндінст «ка-мей», сказав Тед.
Ірвін Кляйндінст «ка-мей», сказав Тед.
Хто?
Дурень.
Тед задивився у вікно, у той бік, звідки долинало гавкання собаки місіс ОГари. Він не зовсім забувся, як це часом траплялося, проте перебував десь далеко звідси.
Ви його знаєте? спитав Боббі.
Ні, ні, відповів Тед. Спершу він здавався шокований таким припущенням, потім розвеселився. Чув про нього.
Схоже, цьому Албіні доведеться несолодко.
Ніколи не можна сказати точно, тому й цікаво.
Ти про що?
Ні про що. Переходь до коміксів. Я хочу Флеша Ґордона. І не забудь описати мені, в чому одягнена Дейл Арден.
Навіщо?
Як на мене, вона симпатюлька, пояснив Тед. Боббі не міг стриматися, щоб не розреготатися. Жарти в Теда іноді ще ті.
Наступного дня дорогою зі «Стерлінґ-гаузу», де він заповнював останні форми на літній бейсбол, Боббі натрапив у міському парку на ретельно надруковане оголошення, пришпилене кнопкою до вяза.
БУДЬ ЛАСКА, ДОПОМОЖІТЬ НАМ ЗНАЙТИ ФІЛА!
ФІЛ це наш ВЕЛЬШ-КОРГІ! ФІЛОВІ 7 РОКІВ!
ФІЛ РУДУВАТИЙ, з БІЛОЮ ГРУДКОЮ!
У нього ЯСНІ, РОЗУМНІ ОЧІ! КІНЧИКИ ВУХ ЧОРНІ!
Принесе вам МЯЧИК, якщо сказати: «СКОРЕНЬКО, ФІЛЕ»!
ТЕЛЕФОНУЙТЕ: 5-8337, ГАУЗІТОНІК
(АБО) ПРИНОСЬТЕ НА АДРЕСУ ГАЙГЕЙТ-АВЕНЮ, 745!
Будинок сімї САҐАМОР!
Фото Філа там не було.
Боббі стояв і дивився на оголошення доволі довгенько. Одна його частина поривалася побігти додому й розповісти Тедові про нього і про зірку з півмісяцем, намальовану крейдою поруч з класиками. Інша ж наполягала, що в парку розвішано цілу купу найрізноманітніших оголошень: прямо навпроти на вязі висіла афіша концерту на міській площі. Треба бути дурнем, щоб накручувати Теда такими речами. Ці дві думки боролися в ньому, аж доки не почали здаватися паличками, що труться одна об одну, і його мозок ось-ось займеться.
«Я не думатиму про це», сказав собі Боббі, відходячи від оголошення. А коли голос у голові небезпечно дорослий голос нагадав, що йому платять за те, щоб думати про такі речі й розповідати про них, Боббі наказав голосові замовкнути. Що він і зробив.
Коли він прийшов додому, мама знову сиділа в кріслі-гойдалці на ґанку і латала рукав халата. Вона звела голову й Боббі помітив, що в неї мішки під очима і почервонілі повіки. В руці мама стискала серветку.
Мамо?..
«Щось негаразд?» так звучало повне питання, та закінчити думку було б нерозумно. Можна вскочити в халепу. Блискавичних прозрінь, як у день, коли він їздив у «Сейвін-Рок», у Боббі не було, та він знав мамин погляд, коли вона засмучена, як напружується рука з серветкою, майже стискаючись у кулак, як вона набирає в груди повітря і випростується, готова дати бій, якщо комусь заманеться зробити щось упоперек.
Що? спитала вона. В тебе ще щось у голові, крім волосся?
Ні, власний голос лунав напрочуд боязко і видавав, як йому незручно. Я був у «Стерлінґ-гаузі». Вже вивісили списки на бейсбол. Цього літа я знову «вовк».
Мама кивнула і трохи розслабилася.
Я впевнена, що наступного року тебе візьмуть у «Леви».
Вона зняла з гойдалки кошик із шиттям, поставила на підлогу і поплескала по вільному місці.
Боббі, присядь біля мене на хвильку. Я маю тобі дещо сказати.
Боббі з тривогою сів поряд. Мама плакала, та й голос у неї був серйозний. Однак виявилося, що нічого страшного не сталося, принаймні скільки він міг судити.
Містер Бідермен, Дон, запросив мене поїхати з ним, містером Кушменом і містером Діном на семінар до Провіденса. Для мене це великий шанс.
А що таке семінар?
Такий вид конференції. Люди збираються, щоб дізнатися щось нове й обговорити якусь тему. Цей присвячений нерухомості в шістдесятих. Я дуже здивувалася, що Дон мене запросив. Я, звісно, знала, що Білл Кушмен і Кертіс Дін їдуть, вони ж агенти. Але щоб Дон запросив мене її голос урвався, та потім вона обернулася до Боббі й посміхнулася. Боббі вирішив, що усмішка була щира, та вона погано поєднувалася з червоними очима. Я вже хтозна як довго мрію стати агентом і тут таке. Як грім з ясного неба. Це для мене великий шанс, а можливо, і великі зміни в нашому житті, Боббі.