Ніяких знаків, Боббі?
Боббі похитав головою.
І ти нічого не відчуваєш? Отут?
Тед зняв праву руку з лівого плеча Боббі і постукав себе по скроні, де, слабко пульсуючи, гніздилися дві блакитні жилки.
Боббі похитав головою.
А тут?
Тед відтяг кутик правого ока.
Боббі знов похитав головою.
Чи тут?
Тед торкнувся живота.
Боббі похитав головою втретє.
Добре, промовив Тед і посміхнувся. Його ліва рука ковзнула Боббі на потилицю. До неї приєдналася права. Тед серйозно поглянув Боббі у вічі. Боббі відповів таким же серйозним поглядом. Ти ж сказав би мені, якби побачив, правда? Не намагався б ну, не знаю щадити мої почуття?
Ні, відповів Боббі. Відчувати долоні Теда на потилиці було приємно і некомфортно водночас. У кіно, перш ніж поцілувати, хлопець клав дівчині руку саме на потилицю. Я б сказав. Це моя робота.
Тед кивнув. Повільно розплів руки і дозволив їм упасти. Потім підвівся, спираючись на стіл. Скривився, коли голосно хруснуло в коліні.
Знаю, що сказав би. Ти хороший хлопчик. А тепер іди прогуляйся. Тільки не сходь з тротуару. І приходь додому до темряви. Зараз тобі треба бути обережним.
Буду.
Боббі рушив сходами вниз.
А якщо побачиш їх
Втечу.
Ага, у присмерковому світлі обличчя Теда виглядало понуро. Ніби за тобою чорти женуться.
Отож, Тед до нього торкався. І, можливо, мамині побоювання були виправдані деякою мірою Мабуть, доторків було таки забагато, і не всі такі, як треба. Може, не в тому сенсі, що думає мама, але все одно не такі, як треба. Все одно небезпечні.
В середу перед канікулами Боббі побачив на Колонія-стрит смужку червоної тканини, що теліпалася на чиїйсь антені. Він не міг сказати напевне, але клаптик дуже вже скидався на хвіст повітряного змія. Ноги Боббі приросли до місця, а серце загупало скажено, наче молот, як тоді, коли вони з Саллі-Джоном наввипередки бігли зі школи.
«Навіть якщо то хвіст, це всього лише збіг, говорив собі Боббі. Просто нещасний збіг і ти це знаєш, хіба ні?»
Можливо. Може, так він і думав. Принаймні коли надійшла остання пятниця перед канікулами, він був у цьому майже переконаний. Того дня Боббі йшов додому сам. Саллі-Джон зголосився залишитися і допомогти позаносити книжки на склад, а Керол пішла на день народження до Тіни Лебел. Тільки-но Боббі зібрався перетнути Ашер-авеню і зійти вниз по Броуд-стрит-гілл, коли побачив на тротуарі класики, накреслені фіолетовою крейдою. Отакі:
Ох, Боже, тільки не це, прошепотів Боббі. Це якийсь жарт.
Він упав на одне коліно, як кавалерист-розвідник у вестерні, не помічаючи дітей, що поверталися повз нього додому: одні пішки, інші на великах, дехто на роликах. Френсіс Аттерсон з кінськими зубами загрібав ногою на своєму поржавілому, червоному самокаті, сміючись до неба своїм ґелґотливим сміхом.
Діти теж майже не звертали уваги на Боббі. Щойно почався мегакан і вони ошаліли від безлічі можливостей.
Ні, ні, не можу повірити. Це якийсь прикол.
Він простяг руку до зірки і півмісяця, намальованих не фіолетовою, а жовтою крейдою, та, майже торкнувшись їх, відсмикнув руку. Клаптик червоної стрічки, що зачепився за телеантену, міг нічого і не означати, але вкупі з оцим? Хіба бувають такі збіги? Боббі не знав. Йому було лише одинадцять й існували мільярди речей, яких він не знав. Але він боявся боявся, що
Боббі звівся на ноги і озирнувся. Він наполовину очікував побачити, як по Ашер-авеню повільно, наче за катафалком на цвинтар, суне ціла валка довгих авто з увімкненими посеред білого дня передніми фарами, ріжучи око своїм блиском. Боббі був майже готовий побачити ницих людей у жовтих плащах, що стоять під навісом «Ашер Емпайр» чи біля таверни «Сакі», і, палячи «Кемел», дивляться на Боббі.
Ніяких машин. Ніяких ницих. Тільки діти йдуть додому зі школи. Зявилися перші сентґебівці, виділяючись у своїх зелених уніформових штанях і спідницях.
Боббі розвернувся і пройшов три квартали назад по Ашер-авеню. Він був занадто занепокоєний малюнком на тротуарі, щоб перейматися злими хлопцями із Сент- Ґебріела. На телефонних стовпах не було нічого, крім запрошення на вечір бінго на подвірї церкви Сент-Ґебріела, а на розі Ашер і Такома висіла афіша рок-н-рольного концерту в Гартфорді, на якому головними зірками будуть Клайд Макфеттер і Двейн Едді, хлопець з бренчливою гітарою.
Коли Боббі дістався до «Ашер-авеню ньюз», тобто пройшов майже весь шлях назад до школи, то почав надіятися, що зробив з мухи слона. Та все-таки зайшов усередину поглянути на дошку оголошень. Потім дійшов аж до «Спайсерза» в кінці Броуд-стрит, купив ще одну кульку-жуйку і перевірив ще й тутешню дошку оголошень. Нічого підозрілого. Папірець з басейном зі «Спайсерза» зник. То й що з того? Дядько, напевно, продав його. Бо нащо було вішати те оголошення, заради всього святого?
Боббі вийшов і зупинився на розі, жуючи жуйку і намагаючись вирішити, що робити.
Дорослішання цей процес зі своєї природи накопичувальний, відбувається ривками, нерівномірними фазами, що часом накладаються одна на одну. Перше зріле рішення у житті Боббі Ґарфілд ухвалив у той день, коли закінчив шостий клас. Прийшов до висновку, що краще не розповідати Тедові про те, що бачив. Принаймні поки що.