Розкажіть мені, що він, тобто містер Ґолдінґ, написав про кінець.
Скільки пригадую, це звучало приблизно так: «Хлопців врятувала команда військового корабля їхнє щастя а хто рятуватиме команду?»
Тед налив шипучки в склянку, почекав, поки всядеться піна, а тоді долив ще.
Це тобі щось дало?
Боббі прокручував фразу в голові, ніби якусь загадку. Прокляття, та це й була загадка.
Ні, нарешті озвався він, все одно не розумію. Їх не треба рятувати, я маю на увазі команду. Вони ж не на острові. Та й
Він пригадав хлопчиків у пісочниці, як один ридма ридав, а другий незворушно бавився вкраденою іграшкою.
Ті дядьки на кораблі, вони ж дорослі. А дорослих не треба рятувати.
Ні?
Ні.
Ніколи?
Боббі несподівано подумав про матір і про її ставлення до грошей. А тоді пригадав ніч, коли він прокинувся і йому почулося, що вона плаче. Він нічого не відповів.
Поміркуй про це, сказав Тед, глибоко затягнувся і випустив хмарку диму. Хороші книжки призначені ще й для того, щоб над ними роздумували.
Добре.
«Володар мух» не дуже схожий на «Хлопців Гарді», правда ж?
Перед очима Боббі вмить чітко спалахнула картина, як Френк і Джо Гарді біжать по джунглях з саморобними списами, виспівуючи, що вбють кабана, а потім застромлять списи йому в задницю.
Боббі розреготався, а коли до нього приєднався і Тед, він зрозумів, що з хлопцями Гарді, Томом Свіфтом, Ріком Брантом і Бомбою, хлопчиком з джунглів, покінчено. «Володар мух» поклав їм край раз і назавжди. Боббі був дуже радий, що має дорослий читацький квиток.
Ні, сказав він, звичайно, не схожий.
Хороші книжки не відразу розкривають усі свої таємниці. Запамятаєш це?
Так.
Прекрасно. А тепер скажи, чи хочеш ти заробляти в мене один долар на тиждень?
Зміна теми була така несподівана, що Боббі на мить розгубився. Та потім, засміявшись, вигукнув:
Ще б пак, не те слово!
В голові швидко закружляли цифри. Боббі знав математику достатньо добре, щоб вирахувати, що долар на тиждень виходить принаймні пятнадцять доларів до вересня, плюс те, що в нього вже є, а якщо додати добрий урожай пляшок на здачу і кілька газонів, які він викосить у себе на вулиці Чорт, можливо, він кататиметься на «Швіні» ще до Дня праці!
Що ви хочете, щоб я робив?
Ми маємо бути обережні, дуже обережні.
Тед мовчки обдумував щось дуже довго і Боббі злякався, що він знову почне говорити про якусь нісенітницю, яку спочатку відчуваєш під очними яблуками. Та коли Тед підвів очі, дивної порожнечі в них не було. Погляд був ясний і трохи винуватий.
Я ніколи б не попросив свого друга, а тим паче юного друга, брехати батькам, але в цьому разі, Боббі, я прошу тебе разом зі мною зайнятися незначним окозамиленням. Ти знаєш, що це таке?
Звичайно, Боббі пригадався Саллі-Джон і його нове прагнення подорожувати з цирком, носити чорний костюм і витягати кроликів з капелюха. Фокусники обдурюють цим людей.
Якщо розглядати під таким кутом, звучить не дуже гарно, правда?
Боббі похитав головою. Якщо відкинути блискітки і прожектори, звучало зовсім негарно.
Тед відпив ковток і витер піну з верхньої губи.
Боббі, твоя мама Не те що вона мене не любить, казати таке було б несправедливо, але думаю, вона близька до цього. Тобі так не здається?
Напевно. Коли я сказав, що у вас, можливо, знайдеться для мене робота, вона зреагувала якось дивно. Сказала, щоб я, перш ніж погоджуватися, спочатку обовязково розповів їй про будь-яке ваше завдання.
Тед Бротіґен кивнув головою.
Гадаю, все через те, що ви, коли переїжджали, привезли частину речей у паперових пакетах. Знаю, звучить по-дурному, але більше нічого не можу придумати.
Боббі думав, що Тед усміхнеться, та він тільки знову кивнув.
Можливо, річ саме в цьому. У всякому разі, Боббі, я б не хотів, щоб ти йшов проти маминої волі.
Звучало добре, але Боббі Ґарфілд не зовсім у це вірив. Якби Тед казав правду, то навіщо тоді окозамилення?
Скажи мамі, що в мене стали швидко втомлюватися очі. І це правда.
Ніби на підтвердження своїх слів, Тед підняв праву руку і заходився великим і вказівним пальцями масувати кутики очей.
Скажи їй, що я хочу, щоб ти щодня читав мені деякі статті з газет і за це я платитиму тобі долар на тиждень, або ж, як каже твій друг Саллі, один зелений.
Боббі кивнув. Але заробляти бакс на тиждень, читаючи, як успіхи в Кеннеді на попередніх виборах і які шанси у Флойда Паттерсона[4] перемогти в червні? Чи, може, про Блонді й Діка Трейсі для комплекту? Мама чи містер Бідермен з агенції «Рідне місто» могли б у це повірити, але не Боббі.
Тед усе ще тер очі. Його рука зависла над тонким носом, як павук.
Що ще? спитав Боббі на диво безбарвним голосом. Такий голос був у його мами, коли він пообіцяв прибрати в кімнаті, а вона, увійшовши в кінці дня, побачила, що нічого не зроблено. Що я маю робити насправді?
Хочу, щоб ти був насторожі, ось і все, відповів Тед.
За чим мені пильнувати?
За ницими людьми в жовтих плащах.
Пальці Теда були все ще зайняті кутиками очей. Боббі хотілося, щоб він припинив; в цих рухах було щось моторошне. Невже він справді відчуває щось під очними яблуками і через це так натхненно тре й мусолить очі? Щось, що розвіює увагу і стає на заваді його зазвичай виваженому, чіткому мисленню?