Боббі посміхнувся.
Нічого страшного, мамо.
Вона посміхнулась у відповідь, а тоді кивнула на банку з написом «ВЕЛОФОНД».
Чому б тобі не позичити трохи звідти? Влаштуй собі свято. Я нікому не скажу. А потім зможеш у будь-який час повернути.
Він продовжував усміхатися, але через силу. Як легко їй таке казати. Вона навіть не думає, як би розсердилася сама, коли б Боббі запропонував взяти трохи з грошей за світло або телефон, чи з тих, що вона відкладала на купівлю робочого одягу. І тільки для того, щоб зїсти в «Колонії» два хот-доги і шматок пирога з морозивом. А якби він отак безтурботно заявив, що нікому не скаже, і що вона в будь-який момент може повернути гроші на місце? Ага, аякже, і дістав би ляпаса.
Та коли Боббі дійшов до міського парку, обурення в душі вляглося і слово «скнарість» вилетіло з голови. Надворі чудовий день і йому треба дочитати відпадну книжку. І як можна сердитись і ображатись, коли на тебе чекає таке? Він знайшов усамітнену лавочку і знову розгорнув «Володаря мух». Його треба було дочитати сьогодні, дізнатися, чим усе скінчилося.
На останні сорок сторінок пішла година, й увесь цей час Боббі не помічав нічого навколо. Коли він нарешті згорнув книжку, то побачив, що всі коліна засипані дрібними, білими пелюстками. Повно їх було й у волоссі. Сидячи тут, Боббі навіть не зауважив, що навколо нього кружляє вихор яблуневого цвіту.
Він обтрусився і поглянув у бік дитячого майданчика. Діти гойдалися й грали в тетербол, бючи по мячу, підвішеному до стовпа, і намагаючись якомога швидше закрутити мотузку, якою він був прикріплений. Чи могли б ці діти, що сміючись ганяються одне за одним і качаються по траві, дійти до того, щоб ходити голими і поклонятися гнилій кабанячій голові? Як кортіло списати все на вигадки дорослих, що не люблять дітей. А таких чимало, Боббі знав. Та тут він заглянув у пісочницю і побачив маленького хлопчика. Малий ридма ридав, а поряд сидів старший хлопець і, наче й нічого не було, грався ваговозом «Тонка», якого вирвав у товариша з рук.
А кінець книжки щасливий чи ні? Ще місяць тому ця думка здалася б Боббі дурницею, та зараз він дійсно не міг визначити. Ще ніколи в житті він не читав книжки, про яку не міг сказати, хороший у неї кінець чи поганий, щасливий чи сумний. Але Тед знає. Він спитає в Теда.
Через пятнадцять хвилин Боббі все ще сидів на лавці, коли його знайшов Саллі-Джон, влетівши в парк.
Старий засранцю, ось ти де! гукнув Ес-Джей. Я заходив до тебе і твоя мама сказала, що ти тут або в «Стерлінґ-гаузі». Ну що, дочитав нарешті?
Ага.
І як, хороша книжка?
Ага.
Саллі похитав головою.
Я ще не бачив книжки, яка б мені справді сподобалася. Але повірю тобі на слово.
Як концерт?
Саллі знизав плечима.
Ми гуділи, поки всі не порозходилися, так що, думаю, непогано. Для нас, принаймні. А вгадай, хто виграв тиждень в таборі Вінівінея?
Табір для хлопчиків і дівчаток Віні належав Асоціації християнської молоді й був розташований на озері Джорджі, в лісах на північ від Сторрза. Щороку МКД Міський комітет з питань дозвілля жеребкуванням розігрував тижневу путівку.
Боббі відчув укол заздрощів.
Не тринди.
Саллі-Джон вишкірився.
Уяви собі, старий. У капелюсі сімдесят імен. Щонайменше. А старий лисий засранець містер Кофлін витягує Джона Л. Саллівана-молодшого, що мешкає за адресою Броуд-стрит, 93. Мама ледь не намочила штани.
Коли їдеш?
Через два тижні після закінчення школи. Мама спробує на цей же час взяти відпустку в пекарні й на тиждень поїхати до Вісконсину навідати бабусю з дідом. Вона збирається їхати мегапсом.
Мегаканом були літні канікули, мегашоу Ед Салліван у неділю увечері, а мегапес це, звісно, автобус перевізника «Ґрейгаунд» з емблемою хорта. Міська автобусна станція містилася трохи вище від «Ашер Емпайр» і «Колонії».
А ти не хочеш поїхати з нею до Вісконсину? запитав Боббі, відчуваючи збочене бажання хоч трохи зіпсувати другові радість від такої удачі.
Та трохи, але більше мені хочеться поїхати в табір постріляти з лука.
Він обійняв Боббі за плечі.
Я б так хотів, щоб ти поїхав зі мною, книжковий засранцю.
При цих словах Боббі стало гидко від самого себе. Він знову глянув на «Володаря мух» і зрозумів, що скоро перечитає роман. Може, навіть у серпні, коли стане нудно. У серпні зазвичай ставало нудно, хоч у травні в це було важко повірити. Потім Боббі підняв очі на Саллі-Джона, посміхнувся і теж обхопив його руками за плечі.
Везучий ти качур, промовив він.
Тоді можеш називати мене Дональдом, згодився Саллі-Джон.
Вони ще трохи посиділи на лавці, обійнявшись, дивились, як граються малі діти, а на них раз по раз зливою сипався яблуневий цвіт. Потім Саллі сказав, що йде в «Емпайр» на денний сеанс, і йому ліпше поквапитись, якщо не хоче пропустити анонс.
Ходи зі мною, Боборіно. Показують «Чорного скорпіона». Куди не потрапиш, на монстра натрапиш.
Не можу. Я банкрут.
Якщо не рахувати семи доларів у банці «ВЕЛОФОНДУ», це була чиста правда. До того ж іти сьогодні в кіно йому чомусь не хотілося, хоч у школі хтось розказував, що «Чорний скорпіон» просто клас. Скорпіони, коли вбивають людей, проштрикують їх наскрізь своїми жалами, а ще зрівнюють із землею Мехіко.