Всего за 639 руб. Купить полную версию
Ох, Боже мій.
Пошукайте там, у скриньці для дрібничок, дістаньте мені сигарету, добре? Я хочу кинути, але зараз мені потрібно закурити.
Вона подала йому сигарету, і він тицьнув запальничку на приладовій панелі.
У будинку смерділо. Ви повірити не можете, як там смерділо. Пліснявою і гнилими мякими меблями, і ще якийсь тухлий запах, типу задавненого масла. І живими істотами пацюками чи бабаками, чи чим там іще, що гніздилося в стінах і зимувало в погребі. Такий жовтий, сирий запах.
Я скрадався вгору по сходах, маленький хлопчик, девять років, переляканий до всирачки. Дім поскрипував і обсідав мене, я чув, як ті істоти поквапливо розбігаються від мене по той бік тиньку. Я не переставав думати, ніби чую за спиною кроки. Обернутися я боявся, бо можу побачити, як Хюбі Марстен плентається позаду за мною з петлею вішальника в руці і геть чорним обличчям.
Я скрадався вгору по сходах, маленький хлопчик, девять років, переляканий до всирачки. Дім поскрипував і обсідав мене, я чув, як ті істоти поквапливо розбігаються від мене по той бік тиньку. Я не переставав думати, ніби чую за спиною кроки. Обернутися я боявся, бо можу побачити, як Хюбі Марстен плентається позаду за мною з петлею вішальника в руці і геть чорним обличчям.
Він дуже міцно стискав кермо. У голосі не залишилося легковажності. Така інтенсивність його спогадів трішки її лякала. У жеврінні приладової панелі його обличчя взялося довгими борознами людини, що подорожує ненависною їй країною, з якою несила цілком розпрощатись.
Нагорі сходів я зібрав усю свою хоробрість і побіг коридором до тієї кімнати. Мій план був: забігти туди, щось там вхопити, авжеж, а тоді драпати звідти к лихій годині. Двері в кінці коридору стояли зачинені. Я дивився на них і, наближаючись туди, побачив, що завіси там осунулися, а нижній край дверей упирається в поріг. Я бачив дверну ручку, сріблясту і трохи потьмянілу в тому місці, де за неї бралися руками. Коли я за неї потягнув, нижній край дверей пронизливо верескнув проти дерева, наче жінка від болю. Якби був розумнішим, гадаю, я відразу розвернувся б і чкурнув звідти, як той чорт. Але я був сповна накачаний адреналіном, тож вхопився за ручку обома руками і потягнув щосили. Двері розчахнулися. І там був Хюбі, висів під балкою, силует його тіла окреслювався світлом з вікна.
Ох, Бене, не варто, сказала вона нервово.
Ні. Я розповідаю вам правду, наполегливо заперечив він. Правду про те, що побачив девятирічний хлопчик, правду, яку через двадцять чотири роки, у всякому разі, памятає оцей ось чоловік. Хюбі висів там і обличчя в нього зовсім не було чорним. Воно було зеленим. Набряклі очі були заплющені. Руки синюшного кольору. А потім він розплющив очі.
Бен з силою затягнувся сигаретою і шпурнув її крізь вікно у темряву.
Я видав крик, який, мабуть, і за дві милі звідти було чутно. А потім я побіг. На половині сходів я впав, підхопився, вибіг крізь передні двері і прямо вниз по дорозі. Хлопці чекали мене десь за півмилі звідти. Тільки тоді я помітив, що досі тримаю в руці ту снігову кулю. І вона досі в мене є.
Ви ж насправді не думаєте, що бачили там Хюберта Марстена, чи не так, Бене?
Далеко попереду вона побачила жовте, мерехтливе світло, яке провіщало центр міста, і зраділа йому.
Після довгої паузи він сказав:
Сам не знаю.
Він промовив це через силу, неохоче, немов краще волів би погодитися з нею і на тому закрити цю тему.
Ймовірно, я так себе накрутив, що все те мені примарилося. А з іншого боку, може бути якась правда в ідеї, що будинки вбирають емоції, які в них хтось залишає, заряджаючись ними на кшталт сухого акумулятора. Можливо, годяща людина, наприклад якийсь наділений розвинутою уявою хлопчик, може подіяти як каталізатор на той сухий заряд і змусити його видати активний прояв чогось чогось такого. Я не кажу конкретно про привидів. Я кажу про якесь своєрідне тривимірне телебачення. Можливо, навіть дещо живе. Якогось монстра, як на вашу ласку.
Вона витрусила з його пачки сигарету і теж закурила.
Хай там як, а впродовж кількох тижнів по тому я спав у себе в кімнаті з увімкнутим світлом, а сон про те, як я відчиняю ті двері, сниться мені всю решту життя. Щоразу, як у мене якийсь стрес, той сон повертається.
Це просто жахливо.
Ні, аж ніяк, заперечив він. Не дуже, у всякому разі. У всіх нас трапляються погані сни.
Він кивнув великим пальцем на безмовні, сплячі будинки, повз які вони проїжджали по Джойнтер-авеню.
Інколи я дивуюся, що самі дошки в отих будинках не скрикують від тих жахів, які трапляються у сновидіннях.
Він зробив паузу.
Проїдьмо до Єви, посидимо трохи на ґанку, якщо ви не проти. До себе я вас запросити не можу такі правила цього закладу але в льодовнику у мене зберігається пара бляшанок коли, а в кімнаті є трохи «Бакарді», якщо бажаєте чарочку на сон грядущий.
Я би радо випила одну.
Він повернув на Залізничну вулицю, вимкнув фари і завернув на маленьку немощену автостоянку, яка слугувала насельникам пансіону. Задній ґанок був біленим з червоною облямівкою, а трійко вишикуваних на ньому плетених крісел дивилися на Роялову річку. Сама ця річка була мерехтливим сновидінням. На дальнім березі річки в гілля дерев вловився пізній літній місяць, на три чверті повня, і намалював срібну доріжку поперек течії. У мовчазному о цій порі місті Сюзен було чутно слабенький пінявий звук, це вода стікала крізь дренажні шлюзи греблі.