Вівіан і сама була привабливою, її краса народилася із упевненості в собі, хорошого виховання та смаку. Наряд її підходив як для ділової зустрічі, так і для «суботнього сніданку з друзями». На плечі у неї висів дорогий шкіряний портфель, а на шиї виблискувала нитка перлів. Коли світло впало на обличчя Вівіан, стало ясно, що їй близько пятдесяти. Волосся у неї було блискуче, а шкіра немов світилася зсередини, очевидно, завдяки здоровому харчуванню, регулярним заняттям спортом і поміркованості в усьому. Я міг уявити її на посаді в якій-небудь високотехнологічній компанії, де співробітників заохочують продажем акцій і гарними річними преміальними.
Зазвичай, коли я вперше бачу потенційного клієнта, то можу відразу визначити, наскільки серйозні в нього проблеми. Роки страхів, стресів та невпевненості в собі відбиваються на обличчі. Хвилювання і тривоги залишають на ньому слід, подібно до того, як вода прокладає собі шлях по землі, і з часом на обличчі утворюється мережа потічків-зморшок, які спочатку видно тільки досвідченим оком.
Цієї миті крізь туман прорвалося сонячне світло, залило вітальню, осяяло обличчя Вівіан, і мені стало ясно, що цій жінці незнайомі стреси, тривоги і невпевненість у собі.
Кави? запитав я.
Так, будь ласка.
Вівіан сіла у велике синє крісло, що коштувало половину першої зарплати Еліс, відкрила портфель та витягла з нього ноутбук і міні-проектор.
Я неохоче пішов на кухню. Зараз я розумію, що мені не хотілося залишати Еліс наодинці з Вівіан. Коли я приніс каву, вони обговорювали нашу весільну подорож і красу Адріатики, а Вівіан цікавилася назвою нашого готелю. Як вона взагалі дізналася, куди ми їздили?
Я сів поруч з Еліс і поклав по булочці на десертні тарілки.
Дякую, сказала Вівіан. Люблю булочки з цинамоном.
Потім вона підключила проектор до ноутбука і встала.
Нічого, якщо я зніму оце? І, не чекаючи відповіді, зняла картину зі стіни.
Це була робота знаменитого фотохудожника Мартіна Парра, яку Еліс подарувала мені на минулий день народження, я завжди захоплювався цією фотографією, але не міг собі дозволити її купити. На ній було зображено самотнього плавця штормового дня у вуличному басейні поряд із зеленим морем десь у шотландській глушині. Коли я запитав Еліс, де вона купила фотографію, вона розсміялася. «Купила? Якби ж усе було так просто»
Отже, сказала, розвертаючись, Вівіан. Що Ліам вам розповів?
Узагалі-то нічого, відповіла Еліс.
Узагалі-то нічого, відповіла Еліс.
Несіть сюди скриньку, попросила Вівіан. І авторучки.
Я пішов до комори, де ми склали весільні подарунки, якими ще не встигли зайнятися. Відомий фахівець з етикету міс Меннерз каже, що подякувати листом за подарунок треба протягом року. У сучасному ж світі, де є електронна пошта і есемес-повідомлення, до цього чомусь узагалі руки не доходять. Кожного разу, бачачи подарунки в коморі, я відчував почуття провини за те, що ми ще не подякували дарувальникам.
Я поклав скриньку і ручки на кавовий столик перед Вівіан.
Так, зачинена, посміхнулася Вівіан. Перший тест пройдено.
Еліс нервово сьорбнула кави. Вона побачила скриньку, тільки коли ми повернулися з весільної подорожі, і відразу ж спробувала відкрити замочок пінцетом.
Вівіан дістала з портфеля звязку золотих ключів. Знайшла потрібний, вставила в замок, але не повернула.
Потрібно ваше усне підтвердження, що ви готові йти далі. Вона вичікувально подивилася на Еліс.
Треба було відразу запідозрити недобре. Видворити Вівіан, не відповідати більше на дзвінки Фіннеґана і категорично ж відмовитися брати участь у всьому цьому. Але ми були молоді, нам було цікаво і ми тільки-но одружилися.
Готові, кивнула Еліс.
8
Вівіан увімкнула проектор, і там, де ще кілька хвилин тому красувалася фотографія Мартіна Парра, зявилося слово «Договір».
Нічого більше. Чорні літери на білому тлі.
Отже почала Вівіан, витираючи пальці серветкою, що залишилася з весілля.
Мене досі дивували написи «Еліс і Джейк» на серветках.
Я поставлю вам обом кілька питань.
Вона дістала з портфеля чорну шкіряну теку, всередині якої лежав блокнот з жовтими розлінованими сторінками. Проектор і надалі транслював на стіну єдине слово «Договір». Я намагався не дивитися на чорні літери, що грізно нависли над нашим поки що таким молодим і крихким шлюбом.
Для вас обох це перший шлюб, правильно?
Так, відповіли ми хором.
Скільки тривали попередні стосунки у кожного з вас?
Два роки, відповіла Еліс.
Сім, сказав я.
Років? перепитала Вівіан.
Я кивнув.
Цікаво. Вона зробила позначку у блокноті.
Скільки прожили в шлюбі ваші батьки?
Девятнадцять років, відповіла Еліс.
Сорок з гаком, сказав я не без гордості. Вони і зараз разом.
Дуже добре, кивнула Вівіан. Еліс, виходить, ваші батьки розлучилися?
Ні.
Від смерті її батька минуло дуже мало часу, і вона не хотіла про це говорити. Взагалі Еліс схожа на закриту книгу. Мені як психотерапевтові та до того ж її чоловікові нелегко змиритися із цією її особливістю.
Вівіан подалася вперед, спершись на блокнот.
Яка, на вашу думку, найчастіша причина розлучення?
Скажи ти, Еліс поплескала мене по коліну.
Зрада, сказав я, майже не замислюючись.