Для «Бейліса» з льодом, напевно, ще зарано, шепочу я Еліс.
Для чоловіка твого віку «Бейліс» із льодом завжди зарано, стискає вона мою руку.
Еліс представляє мене, я посміхаюся, киваю, тисну руки, кажучи: «Добре познайомитися» замість «Приємно познайомитися». Деякі видають звичайні жарти на тему психотерапії в дусі: «Що би сказав Фрейд про ці коктейлі?» або «А ви можете, лише поглянувши на людину, визначити, чи є у неї якісь темні таємниці?»
Так, можу, голосно відповідаю я пихатому типові на імя Джейсон, який за хвилину встиг уже тричі похвалитися, що закінчив Гарвард.
Після десятка нічого не значущих розмов я відриваюся від Еліс як шаттл відривається від носія і йду до столиків, де нагромаджено десерти: сотні тістечок, скляночки з парфе, гірки шоколадних трюфелів. Солодке я люблю, проте насправді ця частина залу приваблює мене тим, що в ній менше народу. Я ненавиджу пустопорожню балаканину, ненавиджу оці фальшиві знайомства з людьми, коли після розмови ти знаєш про них іще менше, ніж знав до того.
Прибувають важливі клієнти, я спостерігаю здалеку, як усі ці юристи беруться до справи. У певному сенсі такі вечірки не відпочинок, а робота. Еліс переходить від однієї групки до іншої, у неї явно все добре. Видно, що вона ладнає з усіма і з партнерами фірми, і з товаришами по службі, і з клієнтами. Безсумнівно, у таких фірмах існує негласна формула співвідношення працівників, коли до сформованого колективу зі старших, досвідчених та безпристрасних партнерів додають енергійних, молодих та амбітних молодших працівників. Еліс грає свою роль, клієнти усміхнені й щасливі, коли вона то там то сям приєднується до їхніх розмов.
Я дивлюся на Еліс, у її руці той самий наполовину наповнений келих шампанського. Так, вона «чудово грає», як любить говорити її бос, але мені чомусь стає сумно. Ні, звичайно, гроші це добре, без них ми б не купили будинок. І все ж мені пригадується, як Майкл Джордан посеред своєї карєри проміняв баскетбол на бейсбол. Я думаю про Девіда Боуї та про весь той час, який він витратив на зйомки в доброму кіно, але з часом ті фільми стали просто дірою у його музичному доробку.
Я дивлюся на Еліс, у її руці той самий наполовину наповнений келих шампанського. Так, вона «чудово грає», як любить говорити її бос, але мені чомусь стає сумно. Ні, звичайно, гроші це добре, без них ми б не купили будинок. І все ж мені пригадується, як Майкл Джордан посеред своєї карєри проміняв баскетбол на бейсбол. Я думаю про Девіда Боуї та про весь той час, який він витратив на зйомки в доброму кіно, але з часом ті фільми стали просто дірою у його музичному доробку.
До мене біля столу із десертами приєднується хлопець на імя Вадим. Його, схоже, цікавить не стільки моє товариство, скільки можливість хоча би ненадовго вийти з гри, що відбувається в залі. На ньому зелена сорочка і червона краватка, в очі кидається відсутність дружини, яка б прищепила йому добрий смак до одягу. Явно нервуючи, він представляється мені. У фірмі він обіймає посаду аналітика. Коли я дізнаюся, що у хлопця кандидатський ступінь у галузі компютерних наук і чотирирічний досвід роботи в Google Ventures, мені стає зрозуміло, чому за нього вхопилися в юридичній фірмі; а ще я розумію, що він ніколи не стане тут своїм. Вимушені розмовляти один з одним, ми ведемо якусь дивну розмову: Вадим повідомляє мене про те, що дуже боїться павуків і що у нього були невдалі стосунки з китаянкою, яка виявилася шпигункою, підісланою конкурентами.
Кажуть, за такими, як Вадим, майбутнє Кремнієвої долини, що такі ось Вадими зазвичай одружуються на дівчатах-програмістках і у них народжуються неймовірно обдаровані діти, чиє невміння спілкуватися із кимось, крім собі подібних, коли-небудь перестануть вважати відхиленням, а визнають окремою гілкою еволюції, необхідною для виживання людського роду в цьому дивному новому світі. І хоча я вірю в теорію, що потяг до мистецтва і науки закладається батьками, мені важко співвідносити це із хлопцями на кшталт Вадима.
Після обговорення резюме, павуків і корпоративного шпигунства розмова нарешті стає невимушеною, тому що насправді Вадиму хочеться поговорити про Еліс. Очевидно, не знаючи, що я її чоловік (хоча не думаю, що це має значення), він каже: Еліс дуже приваблива. Як зовні, так і інтелектуально. Далі він переходить до опису своїх конкурентів: чоловік, зрозуміло, а ще Дерек Сноу.
Він указує на високого імпозантного чоловіка з кучерявим волоссям і жовтим браслетом благодійного фонду Ленса Армстронга, який стоїть до Еліс так близько, що торкається її плеча. Дивлячись на нього, я думаю про те, що Вадим має рацію: він не єдиний, кому подобається моя дружина. З її колишньою популярністю і музичним талантом вона щось типу аномалії у фірмі, де працюють суцільно вихідці з Ліги плюща1.
У нас тут навіть ставки робили, чи вийде вона за психотерапевта, каже Вадим.
Справді?
Я не брав участі, звичайно. Робити ставки на людські стосунки нерозумно. Занадто багато факторів, які не можна прорахувати.
А багато хто ставки робив?
Семеро людей. Дерек тисячу баксів програв.