Перед там як відпустити, він покликав кожного, щоб ненадовго торкнутися нас Скіллом. Усі інші розходилися неохоче. Багато хто обертався, бо їм було цікаво подивитися, що він зробить зі мною. В міру того, як розходилися учні, я налаштовувався на двобій.
Але й тут на мене чекало розчарування. Він покликав мене. Я мовчки підійшов, усім своїм виглядом виражаючи повагу, як і інші. Я так само став перед ним, і він зробив кілька коротких пасів руками перед моїм обличчям і над головою, а потім прохолодно сказав:
Ти захищаєшся занадто добре. Тобі слід навчитися послабляти контроль над своїми думками, якщо хочеш їх передавати або отримувати від інших. Вільний.
Я пішов за іншими, але мені було сумно. В глибині душі я сумнівався, що він справді використовував Скілл зі мною, бо не відчув його дотику. Я спускався сходами, повний гірких роздумів і гадаючи, що не варто було й намагатися.
Я пішов у свою кімнату, а потім до стайні, де швидко причесав Сажку, доки Ковалик на це дивився. Я досі не міг заспокоїтися й був незадоволений собою. Знав, що треба відпочити, бо потім шкодуватиму. «Прогулянка камінням?» запропонував Ковалик, і я погодився зводити його до міста. На нашому шляху він стрибав і бігав навколо мене, обнюхуючи все. Настав вітряний вечір після спокійного ранку; в океані починалася буря. Але вітер був напрочуд теплий для цієї пори року, і я відчував, як повітря освіжало мою голову. Рівна хода заспокоювала мої мязи й дозволяла їх розімяти, бо вони боліли після вправ Галена. Базікання Ковалика відвертало мене від моїх переживань, повертаючи до дійсності.
Я переконував себе, що це Ковалик веде нас до крамнички Моллі. Він, як і інші цуценята, повертався туди, де його раніше добре прийняли. Того дня батько дівчини не вставав з ліжка, тому в крамничці було досить тихо. Там стояв тільки один покупець, який розмовляв з Моллі. Вона познайомила нас. Покупця звали Джейд. Він виявився матросом якось торгового судна з Сілбея. Джейду не було навіть двадцяти, а зі мною він розмовляв, як із десятирічним хлопчиком, постійно посміхаючись до Моллі й дивлячись повз мене. Він розповів купу історій про червоні кораблі та бурі. Джейд мав доглянуту кучеряву бороду, а в одному вусі сережку з червоним каменем. Він дуже довго вибирав свічки та латунну лампу, але врешті пішов.
Зачини ненадовго крамничку, вмовляв я Моллі. Давай сходимо на пляж. Сьогодні чудовий вітер.
Вона сумно похитала головою.
Я дуже зайнята. Якщо не буде покупців, то весь вечір робитиму свічки. А якщо вони прийдуть, то треба бути тут.
Я розчарувався, хоча приводу не було, проник у її свідомість і раптом зрозумів, як вона хоче кудись сходити.
День скоро закінчиться, вмовляв я. Ти встигнеш і вечором зі своїми свічками. А якщо покупці побачать, що в тебе зачинено, то прийдуть завтра.
Моллі підняла голову, замислилася й раптом відклала всі ґноти.
А знаєш, мабуть, так. Свіже повітря піде мені на користь.
Моллі так швидко взяла свого плаща, що я здивувався, а Ковалик зрадів. Ми зачинили крамничку й вийшли.
Моллі, як завжди, йшла швидкими кроками. Ковалик радісно стрибав біля неї. Ми безтурботно розмовляли. Від вітру її щоки розчервонілися, а очі на холоді блищали ще більше. Мені здалося, що вона дивиться на мене частіше й сумніше, аніж зазвичай.
У місті було тихо; ринок спорожнів. Ми подалися на пляж і спокійно йшли тими місцями, де ще кілька років тому бігали і кричали. Моллі запитала, чи я вже навчився запалювати ліхтар перед тим, як піднятися нагору вночі. Я спочатку не второпав, але потім згадав, що пояснював свої поранення падінням на сходах у темряві. Потім Моллі запитала, чи помирилися вчитель та головний конюх. Я зрозумів, що поєдинок Барріча та Галена біля Каміння Правди уже став місцевою легендою. Я запевнив її, що між ними знову запанував мир. Затим ми збирали якийсь вид водоростей, якими вона хотіла приправити суп-пюре ввечері. Після цього заховалися за камінням і дивилися, як Ковалик марно намагався прогнати всіх чайок з пляжу.
О, я чула, що принц Веріті збирається одружитися, невимушено сказала вона.
Що? здивовано запитав я.
Моллі щиро засміялася.
Ще ніколи не зустрічала такої байдужої до чуток людини, як ти, Новачку. Як можна жити в замку й не знати, про що говорять прості люди в місті? Веріті погодився одружитися, щоб у нього зявився спадкоємець. Але в місті подейкують, що в нього немає часу на залицяння, тому цим займається Регал.
О ні.
Я справді був розчарований, уявляючи прямолінійного здорованя Веріті разом з однією з манірних жінок Регала. Як тільки в замку проводилось якесь свято фестиваль Весни, Серце Зими чи День Урожаю, вони одразу приїжджали з Чалседа, Ферроу та Бернза на каретах, розкішних верхових конях або на ношах. Вони носили плаття, схожі на крила метелика, їли зовсім мало, як горобчики, і постійно пурхали навколо Регала. Він сідав серед них у своєму барвистому шовковому та оксамитовому вбранні й ніжився у їхньому товаристві, а вони щебетали своїми голосочками, обмахуючись віялами та час від часу схиляючись над вишивкою. Таких називали «пастками для принців». То були аристократки, що виставляли себе напоказ, як товари в лавці, сподіваючись вийти заміж за якогось члена королівської сімї. Я б не сказав, що це було неправильно. Але мені їхні спроби здавалися марними, а поведінка Регала жорстокою, коли він посміхався одній, затим весь вечір танцював з другою, щоби потім прокинутися, пізно поснідати й гуляти в саду з третьою. Вони обожнювали Регала. Я намагався уявити, як Веріті стоїть з такою дамою під руку, поки спостерігає за танцями на балі, або як вона вишиває у своїй кімнаті, доки Веріті замислено схилився над своїми улюбленими картами і робить замальовки. Жодних прогулянок по саду не буде, бо Веріті зазвичай гуляє доками та полями і часто розмовляє з моряками й фермерами за плугами. Ніхто не буде там за ним ходити в тонких пантофлях і плісированих спідницях.