Гален тримав нас увесь день і відпустив, аж коли сонце майже зайшло і ми відчули подих нічного вітру. Він не відпускав нас, щоб поїсти, попити чи для інших потреб. Гален з похмурою посмішкою дивився, як ми проходили повз нього. Коли ж ми опинилися за дверима, то з полегшенням побігли вниз.
Я страшенно хотів їсти, мої руки почервоніли й розпухли від холоду, а в роті пересохло. Я не міг вимовити ані слова. Інші почувалися так само, а дехто ще гірше. Я принаймні звик проводити багато часу на вулиці. Меррі, яка була на рік старша за мене, часто допомагала мадам Гесті шити. Її кругле обличчя побіліло від холоду, і я почув, як вона щось прошепотіла Серені, з якою попід руки спускалася сходами:
Якби він звертав на нас хоч якусь увагу, було б краще, відповіла Серена. Я побачив, як вони злякано обернулися, щоб Гален не почув їхньої розмови. Це справило на мене неприємне враження.
Того дня у мене була найпохмуріша вечеря за весь час мого перебування в Оленячому замку. Ми їли холодну кашу з вареного зерна з хлібом та вареним пюре з буряків. Запивали водою. Гален не їв, але був присутній під час вечері. Ніхто не розмовляв; здається, ми навіть не дивилися одне на одного. Я зїв свою порцію і встав з-за столу такий же голодний, як і до цього.
На півшляху до своєї кімнати я згадав про Ковалика й повернувся на кухню по кістки й обїдки, які кухарка зберегла для мене, і по глечик з водою. Коли піднімався сходами, це здавалося мені непідйомною ношею. Я зрозумів, що провести день на холоді, майже нічого не роблячи, так же виснажливо, як і день напруженої праці.
В кімнаті тепла зустріч Ковалика та його апетит були для мене цілющим бальзамом. Щойно він поїв, ми вляглися в ліжко. Ковалик хотів кусатись і вовтузитись, але скоро заспокоївся. Я заснув мертвим сном.
Я здригнувся і прокинувся в темряві, злякавшись, що проспав. Подивився у вікно і зрозумів, що буду на даху якраз на світанку. Часу вмиватися, снідати і прибирати за Коваликом не було. Добре, хоч Гален заборонив черевики і шкарпетки, тому не гаятиму на них часу. Був надто втомлений, щоб відчувати себе йолопом, доки мчав через замок і на дах. Я бачив, як попереду хтось біг зі смолоскипами, і зрозумів, що то інші учні. Коли опинився на даху, то відчув гарапник Галена на спині. Я не очікував, що удар буде такий сильний крізь тонку сорочку, тому зойкнув від несподіванки й болю.
Прийми удар як чоловік і контролюй себе, бастарде, суворо сказав Гален і вдарив мене ще раз. Всі зайняли ті ж місця, що й учора. Всі мали виснажений вигляд, як і я, і збентежено дивились, як Гален карав мене. Досі не знаю, чому я тоді так спокійно пішов на місце і звідти дивився на Галена.
Хто останній, той запізнився, і його буде покарано таким чином, попередив Гален. Я був вражений цим жорстоким правилом, бо єдиним способом уникнути покарання було прийти так рано, щоб дивитись, як гарапник впаде на чужі плечі.
Почався наступний день випробувань і випадкових образ. Так я це сприймаю зараз і, гадаю, сприймав і тоді в глибині своєї душі. Але Гален постійно наголошував, що це випробування на нашу придатність, яке зробить нас витривалими й сильними. Він твердив, що це велика честь стояти тут босоніж на холодному камінні. Гален намагався пробудити в нас дух суперництва, не просто одне проти одного, але проти наших жалюгідних особистостей.
Хто останній, той запізнився, і його буде покарано таким чином, попередив Гален. Я був вражений цим жорстоким правилом, бо єдиним способом уникнути покарання було прийти так рано, щоб дивитись, як гарапник впаде на чужі плечі.
Почався наступний день випробувань і випадкових образ. Так я це сприймаю зараз і, гадаю, сприймав і тоді в глибині своєї душі. Але Гален постійно наголошував, що це випробування на нашу придатність, яке зробить нас витривалими й сильними. Він твердив, що це велика честь стояти тут босоніж на холодному камінні. Гален намагався пробудити в нас дух суперництва, не просто одне проти одного, але проти наших жалюгідних особистостей.
Доведіть, що я неправий, постійно повторював він. Благаю, доведіть, що я був неправий і зможу показати королю хоч одного учня, який не гаяв мій час.
Ми намагалися. Зараз це дивно згадувати. Але за день йому вдалося ізолювати нас і занурити в інший світ, де не було гарних манер і здорового глузду. Ми тихо стояли на холоді в різних незручних позах із заплющеними очима, в самій білизні. Гален ходив поміж нами, бючи своїм дурним гарапником по наших ранах і поливаючи нас словесним брудом. Іноді він давав нам ляпаси чи копняки. На холоді це було ще болючіше.
Хто смикався чи здригався, того Гален звинувачував у слабкості. Впродовж того дня він лаяв нас за те, що ми такі нікчеми, і повторював, що погодився нас вчити лише тому, що така воля короля. Він не звертав уваги на жінок і говорив про принців та королів минулого, які використовували Скілл на захист королівства, але жодного слова не сказав про принцес та королев. Він ніколи не розповідав, чого збирався нас навчити. Від його вправ ми відчували лише холод і незручності, а також не знали, коли нас можуть вдарити. Я не знаю, чому ми намагалися це терпіти. Ми швидко стали співучасниками власного приниження.