Я витріщився на Чейда. Вперше я чув, щоб він говорив з такою люттю чи критикував Шрюда так відкрито. Це збентежило мене. Я затамував подих, сподіваючись, що він говоритиме далі, хоч і боявся цього. Але він, здавалося, не помічав мого погляду.
Засунь ще глибше. Але обережно. Якщо це вибухне, то у короля Шрюда буде двоє Рябих. Чейд подивився на мене. Саме так я й дістав ці шрами. Але то дійсно могла бути віспа, судячи з того, як мене Шрюд слухає останнім часом. «Від тебе тільки й чути всілякі віщування, попередження і перестороги, сказав він мені. Але, гадаю, ти хочеш вчити хлопця Скіллу лише тому, що тебе не вчили. Шкідливі амбіції, Чейде. Забудь за них». Його вустами говорить дух королеви.
Я чув гіркоту в голосі Чейда і мовчав.
Чівелрі. Ось хто нам зараз потрібен, за мить продовжив він. Шрюд нічого не робить. Веріті хороший солдат, але дуже слухається свого батька, бо його виховували бути другою фігурою, а не першою. Він не зробить першого кроку. Нам потрібен Чівелрі. Він би поїхав у ті міста і поговорив би з тими, хто втратив своїх близьких через те, що вони були «перековані». Чорт забирай, він би навіть поговорив із самими «перекованими»
Гадаєш, допомогло б? тихо запитав я, не сміючи навіть поворухнутися. Я відчував, що Чейд скоріш говорить сам до себе.
Це б не вирішило проблеми. Але люди б відчували, що їхній правитель з ними. Іноді цього якраз достатньо, хлопче. Але все, що Веріті робить, грається в солдатиків і вигадує стратегії. Шрюд просто спостерігає за цим і думає не про свій народ, а про те, щоб Регал був у безпеці й готовий прийти до влади, якщо Веріті дозволить себе вбити.
Регал? здивовано вигукнув я. Регал? У своєму розкішному одязі та зі своїм позерством? Він завжди бігав хвостиком за Шрюдом, але я не уявляв його справжнім принцом. Тому згадка про нього у такій розмові спантеличила мене.
Він став улюбленцем батька, прогарчав Чейд. Шрюд розпестив його після смерті королеви. Він хоче купити любов сина різними подарунками, оскільки його мати померла й нікому вимагати від нього відданості. А Регал цим користається. Він говорить лише те, що старий хоче чути. А Шрюд дає йому забагато свободи. Він дозволяє йому тинятися, марнотратити гроші на безглузді відвідини Ферроу та Тілта, де люди його матері торочать, що він видатний принц. А його варто тримати вдома, щоб він займався справою і не тринькав гроші короля. На ту суму, яку він змарнував, уже можна було б побудувати бойовий корабель.
Чейд раптом роздратовано вигукнув:
Занадто гаряче! Ти зіпсуєш його. Швидко виймай!
Але було пізно: тигель тріснув, як лід, і кімната Чейда наповнилася їдким димом. Тому в ту ніч ми вже більше не говорили й нічим не займалися.
Чейд довго не викликав мене. Я навчався й далі, але сумував за Чейдом, бо минали тижні, а він не давав про себе знати. Я розумів, що він задоволений мною, але зараз зайнятий. Одного дня, коли мені було нудно, я спробував увійти в його свідомість, але побачив хіба зашореність та розлад думок і відчув, як Барріч дав мені потиличника, коли застав за цим заняттям.
Припини, зашипів він, не звертаючи уваги на мій здивований погляд людини, яку покарано нізащо. Барріч шукав щось у стійлі, яке я вичищав, наче сподіваючись знайти схованку кота чи собаки.
Припини, зашипів він, не звертаючи уваги на мій здивований погляд людини, яку покарано нізащо. Барріч шукав щось у стійлі, яке я вичищав, наче сподіваючись знайти схованку кота чи собаки.
Тут нікого немає! вигукнув Барріч.
Лише гній і солома, погодився я, чухаючи потилицю.
Тоді чим ти тут займався?
Просто замріявся, пробурмотів я.
Не намагайся обдурити мене, Фітце, прогарчав Барріч. Я цього не терпітиму. Не в моїй стайні. Ти не будеш тут псувати моїх тварин або бруднити кров Чівелрі, запамятай!
Я зціпив зуби, опустив голову і продовжив працювати. За кілька хвилин почув, як він зітхнув і вийшов. Я далі вигрібав гній. У моїй душі кипів гнів, і я заприсягся, що більше ніколи не дозволю Баррічу заскочити мене зненацька.
До кінця літа відбулося стільки буремних подій, що я навіть не памятаю їхньої послідовності. Одного вечора, здавалося, навіть повітря стало іншим. Коли я ходив у місто, там тільки й говорили про укріплення і бойову готовність. Того літа «перекували» лише два міста, але здавалося, що їх сотні, бо історії про них постійно переповідали й доповнювали різними подробицями.
Таке враження, що більше немає про що поговорити, поскаржилася Моллі.
Ми йшли Довгим пляжем під вечірнім літнім сонцем. Вітерець з моря ніс прохолоду після палючого дня. Барріча покликали до Спрінмута, щоб він подивився на місцеву скотину, в якої постійно зявлялися величезні нариви на шкірі. Це означало, що зранку занять не буде, але Барріч дав мені купу завдань з догляду за кіньми та собаками, тим паче Коб поїхав у Турлейк з Регалом, щоб підготувати коней та псів до літнього полювання.
Але, з іншого боку, вечорами в мене було більше вільного часу, щоб сходити у місто.
Ми регулярно гуляли з Моллі. Її батькові ставало все гірше й гірше. Він усе менше й менше пив, бо й так рано лягав спати і не прокидався до самого ранку. Моллі брала з собою сосиски і сир або маленького буханця та копчену рибу, клала в корзинку, прихопивши дешевого вина, і ми ходили на пляж, де був мол. Там ми сиділи на теплому камінні, а Моллі розповідала, як у неї проходив день, і різні плітки. Іноді, йдучи, ми торкалися ліктями.