Ніколи не забуду тої нічної їзди. Ми не мчали диким галопом, щоб урятувати людей. Чейд вів нас і використовував коней, наче фігури на гральній дошці. Він грав не на швидкість, а на виграш. Іноді ми не підганяли коней, щоб вони перевели дух, а іноді спішувались і допомагали їм перейти через небезпечні місця.
На світанку ми зупинилися на вершині лісистого пагорба перекусити припасами з сідельної сумки Чейда. Пагорб такий зарослий, що небо над головою проглядалося ледь-ледь. Я чув, як шумить океан, і відчував його запах, але не бачив. Наш шлях обернувся на звивисту й вузьку доріжку. Вона була вузькою навіть для оленів. Під час нашої зупинки я чув, як навколо вирує життя, і відчував різні запахи. Співали птахи, а в заростях та поміж гілляк попереду було видно, як рухаються невеликі тварини. Чейд потягнувся, а потім сів на товстий шар моху, спершись об дерево. Він добряче напився з бурдюка, а затим зробив кілька ковтків бренді з фляжки. Чейд був утомлений. Удень його вік був помітніший, аніж при світлі лампи. Я сумнівався, що він витримає цю подорож.
Зі мною все буде добре, сказав Чейд, коли побачив, що я за ним спостерігаю. Мені доводилося виконувати важчі завдання і спати ще менше. Окрім того, на човні ми зможемо відпочити годин пять-шість, якщо переправа буде успішною. Тому нічого шкодувати за сном. Поїхали, хлопче.
За дві години ми дісталися розвилки і знову вибрали напрям, де було більше дерев. Мені довелося пригнутися до спини Сажки, щоб рятуватися від низьких гілок. Під деревами було сиро, і ми не дуже зраділи, коли стикнулися з міріадами кусючих мух, які нападали на коней і намагалися залізти під одяг, щоб поживитися свіжою плоттю. Їх було так багато, що коли я набрався сміливості і хотів запитати Чейда, чи ми, бува, не збилися зі шляху, то ледь не задихнувся від комах, що залітали в рота.
Опівдні ми виїхали на відкритий схил, де дув сильний вітер. Я знову побачив океан. Вітер остуджував спітнілих коней і відганяв комах. Я з насолодою випростався в сідлі. Дорога була досить широка, тому я міг їхати поряд з Чейдом. На його блідій шкірі виступали попелясті плями; він здавався ще безкровнішим, аніж блазень. Під його очима зявилися темні кола. Чейд помітив, що я дивлюся на нього, і спохмурнів.
Замість того, щоб витріщатися на мене, краще розкажи, що бачив у замку, відрізав він.
Я все розповів.
Мені було важко дивитися на дорогу і спостерігати за його обличчям. Але коли він пирхнув удруге, я зиркнув на нього й помітив, що він криво посміхається. Я закінчив, а Чейд похитав головою.
Пощастило тобі, як колись щастило твоєму батькові. Кухонна дипломатія може змінити ситуацію, якщо справа лише в цьому. Це підтверджується тими плітками, які ходять містом. Гаразд. Келвар завжди був хорошим герцогом, а потім йому голову задурила молода наречена. Чейд раптом зітхнув. Але погано, коли Веріті сварить когось за те, що він неналежно укріпив свої башти, а на одне з його міст нападають. Чорт забирай, ми багато чого не знаємо. Як пірати непоміченими пропливли повз наші башти? Звідки вони дізналися, що Веріті поїхав до Нітбея, якщо вони взагалі знають? Їм просто пощастило? І що значать ці дивні вимоги? Погроза чи просто глузування?
Ми декілька хвилин їхали мовчки.
Як шкода, що я не знаю, як чинитиме Шрюд. Коли він прислав гінця, то ще не знав, що робити. Ми можемо приїхати до Форджа й дізнатися, що все владнали. Якби ж я знав, яке повідомлення він передав Веріті за допомогою Скіллу. Подейкують, що у давні часи, коли люди краще вміли користатися Скіллом, можна було читати думки свого вождя, якщо просто помовчати і послухати. Але це можна вважати й легендою. Зараз мало хто володіє Скіллом. Я гадаю, що це сталося з волі короля Баунті Щедрого. Він вирішив зробити Скілл більш таємною та цінною зброєю для обраних. Тоді так вважали, хоч я цього не розумію. А якби так вирішили про майстерність лучників чи штурманів? Втім, я гадаю, що такий ореол таємничості надасть вождеві більшої ваги поміж його людей Або такому чоловікові, як Шрюд. Йому б хотілося, щоб його люди знали, що він вміє читати їхні думки. Шрюду це подобається.
Спочатку я думав, що Чейд хвилюється чи й навіть сердиться. Я ще ніколи не чув, щоб він був такий говіркий. Та коли його кінь злякався білки, яка перебігала дорогу, Чейд мало не випав із сідла, але я встиг схопити за повід.
З тобою все добре? Що сталося?
Чейд повільно похитав головою.
Нічого. Коли ми сядемо в човен, я буду в порядку. Нам треба їхати далі. Уже недалеко.
Він зараз хилитався з кожним кроком коня.
Давай відпочинемо, запропонував я.
Приплив не чекатиме. А відпочинок мені не допоможе. Не такий, якщо я буду турбуватися за те, щоб човен не розбився об скелі. Ні, нам треба їхати далі.
Він зараз хилитався з кожним кроком коня.
Давай відпочинемо, запропонував я.
Приплив не чекатиме. А відпочинок мені не допоможе. Не такий, якщо я буду турбуватися за те, щоб човен не розбився об скелі. Ні, нам треба їхати далі.
Чейд додав:
Довірся мені, хлопче. Я знаю, що роблю, і не такий дурний, аби намагатися зробити більше.
Тож ми рухалися далі. Більшого ми не могли зробити. Але я все ж таки їхав поряд з ним, щоб у разі чого схопити за повіддя. Звук океану ставав гучнішим, а доріжка крутішою, і скоро мені довелося їхати попереду.