За два дні я з подивом дізнався, що потрібен Федврену. Ще більшим здивуванням було те, що він дав мені список речей, які йому необхідні, та срібла, щоб їх купити в місті, зокрема два мідяки для мене. Я затамував подих, очікуючи, що Барріч або інші вчителі заборонять мені йти туди. Але, навпаки, мені сказали, щоб я поспішав. Я вийшов через одні з воріт із корзиною. Мене пянила раптова свобода. Я порахував, скільки місяців не залишав замку, й на здуміння усвідомив, що провів там більше року. Я одразу ж вирішив знайти своїх давніх знайомих. Ніхто не говорив мені, коли повертатися, і я був упевнений, що зможу викроїти для себе годину-другу й ніхто не дізнається.
Через довгий список речей Федврена мені довелося побігати містом. Не розумів, навіщо писареві сушене волосся русалки чи жменя лісових горіхів. Вирішив, що він використовує їх для виготовлення кольорового чорнила. Оскільки я не знайшов цього у звичайних крамницях, то вирішив піти на портовий ринок, де кожен з розкладеним перед собою на килимку будь-яким товаром міг вважати себе торговцем. Там я швидко знайшов водорості й дізнався, що це поширений інгредієнт, який кидають у морський суп-пюре. Горіхи я шукав довше, оскільки їх привозили з материка, а не із заморських країн, тому тут було менше купців, які їх продавали.
Але я знайшов їх поміж корзин з голками їжатця та різьбленими деревяними пацьорками, трикутними горішками й виготовленим із відшарованої кори папером. Над килимком схилилася стара жінка. Її волосся було навіть не сивим, а сріблястим. Великий прямий ніс і впалі очі. Вона була найкращим представником якоїсь дивної раси, яка, втім, мені була знайома. В мене пробіг мороз по шкірі, коли я усвідомив, що вона жителька гір.
Кеппет, промовила жінка на сусідньому килимку, коли я все купив. Я подивився на неї, гадаючи, що вона говорить до жінки, в якої я робив покупку. Але вона дивилася на мене. Кеппет, досить уперто повторила вона.
Цікаво, що це означало їхньою мовою? Здавалося, що це якесь прохання, але стара жінка байдуже дивилася на дорогу. Я непевно знизав плечима, зиркнувши на її молодшу сусідку, й відвернувся, вкладаючи горіхи в корзину.
Не пройшовши й десяти кроків, я почув крик. Знову це слово «кеппет». Я обернувся і побачив, що жінки бються. Старша схопила молодшу за запястя, а та, вириваючись, кóпала її ногами. Навколо неї продавці панічно схоплювалися, прибираючи свій товар, аби вберегти його. Я б теж подивився, але побачив знайоме обличчя.
Розквашений Ніс! вигукнув я.
Вона обернулася. На мить я подумав, що помилився. Я не бачив її майже рік. Як може людина так змінитися? Її темне волосся було розпущене, а раніше вона заплітала його у косички за вуха, щоб не заважало. Тепер вона була одягнута не в камзол і завеликі штани, а у кофту й спідницю. Я отетерів, побачивши її в дорослому одязі. Я хотів одвернутися і зробити вигляд, що звертаюсь до когось іншого, але дівчина подивилася на мене своїми темними очима і прохолодно запитала:
Розквашений Ніс?
Я наполягав на своєму:
А хіба ти не Моллі Розквашений Ніс?
Вона відгорнула волосся зі щоки.
Я Моллі-Свічниця.
Я помітив, що подруга мене впізнала, але вона суворо продовжувала:
Я не впевнена, що ми знайомі. Як вас звати, сір?
Я був спантеличений, тому відреагував, навіть не думаючи. Я уважно подивився на неї, зрозумів, що вона нервує, але мене здивував її страх. Я хотів заспокоїти її думкою і словом.
Я Новачок, одразу ж відповів я.
Вона широко відкрила очі й засміялася зі своєї витівки. Стіна між нами луснула, як мильна бульбашка. Я раптом відчув, що це та сама Моллі, що й раніше, і між нами встановився такий теплий звязок, що нагадав мені про Нюхача. Незручна ситуація розсіялася. Навколо жінок-забіяк зібрався натовп, але ми забралися звідти. Я похвалив її спідницю, а вона спокійно сказала, що вже кілька місяців носить спідниці і що вони зручніші, аніж штани. Це була спідниця її матері. Їй сказали, що такої шерсті, з якої її плели, вже не знайти, як і такої червоної фарби. Моллі похвалила мій одяг. Я раптом зрозумів, що зявився перед нею в іншому вигляді. Я був у найкращій сорочці, мої штани випрали всього кілька днів тому, а на ногах вояцькі чоботи, хоч Барріч і нарікав, що я постійно з них виростаю. Вона запитала, як у мене справи. Я сказав, що виконую різні доручення писаря з замку, і також додав, що мені потрібні дві свічки з бджолиного воску. Це було чистісінькою вигадкою, бо я хотів пройтися з нею. Ми рухалися звивистою вулицею, постійно торкаючись одне одного ліктями. Моллі йшла з корзинкою і постійно говорила. В корзинці були якісь пакунки та пучки трав. Як сказала Моллі, вони надавали свічкам певного аромату. На її думку, бджолиний віск краще вбирав у себе запахи, аніж сало. Вона виготовляла найкращі ароматні свічки у Баккіпі. Вони сподобались навіть двом іншим свічникам у місті.
Ось, понюхай. Це лаванда. Гарно, правда? Мої улюблені, і мами теж. Це пюре з фруктів, а це меліса. Це корінь молотильника. Не мій улюблений, але дехто каже, що він знімає головний біль та розганяє зимову нудьгу. Мейвіс Тредсніп розповіла, що моя мати змішала його з іншими травами і вийшла чудова свічка, яка може заспокоїти навіть немовля з кольками. Тому я вирішила спробувати відновити мамин рецепт, експериментуючи з різними травами.