Біля нашого каміна займалися діти, вже достатньо дорослі, щоб сидіти тихо і вчитися писати. Федврен дивився за нами, й від погляду його блакитних очей годі було сховатися.
Поглянь, показав мені Федврен, ти забув перекреслити хвостики. Памятаєш, як я тобі показував? Джастісе, розплющ очі й повернися до писання. Ще раз заснеш, пошлю по дрова. А ти, Черіті, якщо ще раз засмієшся, допомагатимеш йому. Але окрім того, тут він раптом повернувся до моєї роботи, ти став писати набагато краще не лише мовою герцогства, але й рунами острівян, хоч їх і годі правильно передати на такому поганому папері. Поверхня занадто пориста і надто поглинає чорнило. Для рун потрібна гарно відшарована кора. Він задоволено провів пальцем по аркушу, над яким працював. Якщо й далі так старатимешся, то до кінця зими дозволю тобі переписати «Лікувальний порадник» королеви Байдвелл. Що скажеш?
Я спробував усміхнутися, бо був задоволений. Зазвичай учням не доручали переписування: гарний папір був рідкістю, а один недбалий штрих міг зіпсувати весь аркуш. Я знав, що «Порадник» це дуже простий травник і книга пророцтв, але його переписування було великою честю. Федврен дав мені чистий аркуш паперу. Я піднявся, щоб піти на своє місце, але він жестом зупинив мене.
Хлопче?
Я завмер.
Федврен зніяковів.
Я не знаю, кого просити про це, окрім тебе. Звичайно, варто було б запитати у твоїх батьків
На щастя, він замовк і замислено почухав бороду своїми чорнильними пальцями.
Скоро закінчиться зима, і я знову вирушу в походи. Знаєш, що я роблю влітку? Я ходжу Шістьома герцогствами, добуваючи трави, ягоди й коріння для свого чорнила і заготовляючи папір. Люблю мандрувати дорогами, а взимку гостювати в замку. Багато хто заробляє собі на хліб письмом.
Федврен задумливо подивився на мене. Я поглянув назад, аби зрозуміти, що він має на увазі.
Кожні кілька років я беру собі учня. Дехто з них займається письмом у менших замках, а дехто полишає цю справу. У декого не вистачає терпіння до дрібниць. Дехто забуває запастися чорнилом. Але я гадаю, в тебе вийде. Як ти дивишся на те, щоб стати писарем?
Це питання спантеличило мене, і я мовчки дивився на нього. Це не просто була пропозиція стати писарем, дивувало те, що сам Федврен хоче зробити мене своїми учнем, подорожувати зі мною й навчати таємниць свого фаху. Пройшло кілька років з моменту моєї угоди зі старим королем. Я ніколи не думав, що хтось буде прагнути мого товариства, не кажучи вже про те, що я стану чиїмось учнем. Винятком був Чейд, а ще Моллі та Керрі, для зустрічей з якими я викроював час після обіду. Від пропозиції Федврена я аж онімів. Напевно, він відчув моє збентеження, бо всміхнувся своєю щирою усмішкою, яка одночасно робила його молодшим і надавала поважності.
Подумай, хлопче. Письмо це гарний фах. Які в тебе ще є перспективи? Між нами кажучи, провести деякий час поза Оленячим замком піде тобі на користь.
Поза Оленячим замком? здивовано повторив я. Це для мене було те ж саме, що підняти завісу. Я ніколи не думав над цим. Раптом подумки я чітко побачив дороги, які вели від замку, а старі карти, які мене змушували вивчати, стали місцями, куди я міг поїхати. Це заворожило мене.
Поза Оленячим замком? здивовано повторив я. Це для мене було те ж саме, що підняти завісу. Я ніколи не думав над цим. Раптом подумки я чітко побачив дороги, які вели від замку, а старі карти, які мене змушували вивчати, стали місцями, куди я міг поїхати. Це заворожило мене.
Так, мяко сказав Федврен. Поза Оленячим замком. Поки ти ростеш, тінь Чівелрі поволі зникає. Вона не буде постійно захищати тебе. Тобі треба жити власним життям, яке задовольнятиме тебе, доки його захист не полишив тебе повністю. Але я не вимагаю, щоб ти зараз давав свою згоду. Подумай над цим. Поговори з Баррічем.
Він віддав мені папір і відправив назад на місце. Я подумав над його словами, але обговорював їх не з Баррічем. На світанку нового дня ми з Чейдом скорцюрбились на підлозі зовсім поряд. Я збирав черепки червоного глечика, який перекинув Слінк, а Чейд полював на блискучі чорні насінини, що розлетілися по всій кімнаті. Слінк причаївся у верхній частині тьмяного гобелена і якось винувато видавав звуки, але я відчував, що насправді йому весело.
Я віз це насіння з самого Калібару, малий ти паразите! сварився Чейд.
Калібар, сказав я і пустив пробну кулю, він в одному дні їзди від кордону з Сендс-еджем.
Так, мій хлопчику, схвально відповів Чейд.
Ти там колись був?
Я? Та ні. Я маю на увазі, що вони приїхали здалеку. Довелося посилати по них аж у Фіркрест. Там є великий ринок, де збираються торговці з усіх Шістьох герцогств та багатьох сусідніх країн.
Фіркрест А там ти був?
Чейд замислився.
Кілька разів у молодості. Запамятав, що там дуже шумно. І постійна спека. Внутрішні землі, вони такі: надто сухі та спекотні. Я був радий повернутися до Оленячого замку.
А було якесь місце, де тобі сподобалося більше, аніж в Оленячому замку?
Чейд повільно випростався, стискаючи блискуче чорне насіння у своїй блідій руці.
Чому ти не запитаєш прямо, а ходиш околяса?
Так я розповів Чейду про пропозицію Федврена і про те, як я раптом усвідомив, що карти це не просто кольорові лінії, а місця та можливості. Я можу поїхати туди і стати кимось іншим: писарем чи, наприклад