Одного вечора я, втомлений, лягав спати. Я мучив себе страхами, аж доки поступово не заснув. А прокинувся від того, що мені світили в обличчя, але я вже знав: щось не так. Я спав недовго. На відміну від білого сонячного проміння у вікні, світло було жовтого кольору і коливалося. Я неохоче потягнувся й розплющив очі.
Якийсь чоловік стояв у ногах ліжка, тримаючи наді мною ліхтар. Це було рідкістю в Оленячому замку, але мою увагу привернуло не мерехтіння світла. Чоловік сам собою досить дивний. Одягнутий у плащ кольору нефарбованої овечої шерсті. Видно було, що плаща прали, але дуже давно. Його неохайні волосся й борода були того ж кольору і створювали таке ж враження. Незважаючи на колір волосся незнайомця, я не міг визначити його віку. На обличчі шрами від висипів. Але я ще не бачив, щоб людина була так побита віспою. Його шрами були яскраво-червоного та рожевого кольору й скидалися на невеликі опіки. Навіть у світлі ліхтаря вони відливали свинцевим відтінком. Чоловік мав худі, жилаві руки та пергаментну білу шкіру. Він свердлив мене своїми зеленими очима, що відблискували у світлі ліхтаря. В житті не бачив такого пронизливого погляду. Вони нагадували очі кота на полюванні: таке ж поєднання радощів та жорстокості. Я натягнув ковдру до підборіддя.
Прокинувся, сказав він. Чудово. Вставай і йди за мною.
Він різко одвернувся від мого ліжка й пішов до дверей у темний куток між каміном та стіною. Я не рухався. Він знову подивився на мене і підняв лампу.
Хутчіше, роздратовано сказав чоловік і стукнув палицею, на яку спирався, стоячи перед ліжком.
Я виліз із ліжка, соваючи босими ногами по прохолодній підлозі. Я потягнувся за одягом та черевиками, але чоловік не став чекати. Він знову подивився назад, щоб дізнатися, що затримувало мене. Під його пронизливим поглядом я впустив одяг і затремтів.
Я мовчки пішов за ним у самій нічній сорочці. Я не міг зрозуміти, чому це роблю: просто мені наказали. Він вів мене до дверей, біля яких я жодного разу не бував. Там виявився вузький прогін спіральних сходів. Чоловік світив на них ліхтарем, який тримав над головою. Він відкидав тінь позад себе й наді мною, тому я йшов у цілковитій темряві, намацуючи кожен крок. Східці були холодні як лід, стерті, гладенькі й надзвичайно рівні. Вони тягнулися вгору так високо, що здавалося, ніби давно вийшли за межі своєї башти. Там дув холодний вітер, проникаючи під нічну сорочку. Від цього я тремтів ще більше, аніж від холоду. Ми йшли вгору і вгору, аж доки чоловік легким порухом руки не відчинив масивні двері, які, незважаючи на свою вагу, не скрипіли. Ми опинились у якійсь кімнаті.
Вона була залита світлом кількох ліхтарів, що звисали з невидимої стелі на добротних ланцюгах. Кімната велика, втричі більша за мою. Мою увагу привернув один з кутків. Там стояло масивне деревяне прямокутне ліжко з матрацами й пуховими подушками. На підлозі лежали килими, переливаючись багряними та смарагдово-блакитними відтінками, як насиченими, так і блідими. Там був деревяний стіл кольору дикого меду. На ньому миска з фруктами. Такими стиглими, що я відчував їхній аромат. На столі безладно розкидані пергаменти й манускрипти, наче вони не мали жодної цінності. На трьох стінах висіли гобелени, на яких було зображено сільську місцевість із лісистими пагорбами вдалечині. Я підійшов до них.
Сюди, сказав мій поводир і безцеремонно повів мене в інший бік кімнати.
Тут було все зовсім інакше. Більшу частину займав камяний стіл з численними плямами і нагаром. На ньому лежали різні інструменти та приладдя: терези, ступка, товкачик і ще багато різних речей, назви яких я не знав. Це все було вкрито солідним шаром пилу, наче всі задумки полишили на півдорозі кілька місяців чи років тому. На полиці за столом громадилася купа всіляких паперів. Деякі з них мали блакитну або золоту крайку. В кімнаті відчувався різкий аромат, оскільки на сусідній поличці сушилися різні трави. Я почув рипіння й побачив, як щось ворухнулось у найдальшому кутку. Але чоловік не дав мені часу роздивитись. У каміні, який мав би обігрівати цю частину кімнати, панувала холодна темрява. Попіл у ньому виглядав сирим та злежаним. Я відволікся від своїх спостережень і підняв очі, щоб роздивитися свого поводиря. Здається, тривога на моєму обличчі вразила його. Він відвернувся від мене й повільно оглянув кімнату. Я відчув, що чоловік здивований і роздратований.
Ну й безлад. Навіть гірше. Добре. Ненадовго, я гадаю. Можливо, трішки затягнеться. Скоро все прийде в норму. Але перед цим варто познайомитися. Вважаю, що стояти тут у нічній сороці досить прохолодно. Сюди, хлопче.
Ми пішли в затишну частину кімнати. Чоловік присів на розбитий деревяний стілець, вкритий складеною в кілька разів рядниною. Я був радий занурити пальці ніг у шерстяний килимок. В очікуванні став перед чоловіком, який свердлив мене своїми зеленими очима. Декілька хвилин тривала тиша. Нарешті він заговорив.
Найперше дозволь мені представити тебе самому собі. Твоє походження написано на тобі. Шрюд вирішив визнати це, оскільки всі його заперечення не переконали нікого.