Імя?
Звісно. Це досить просте прохання. У благородних домах бастарди рідко трапляються, особливо королівські. Але буває й таке.
Під приводом того, що мені треба вчитися вправлятися з сідлом, ми пішли до майстерні шукати стару збрую. У Барріча була дивна пристрасть лагодити вже зужиту упряж і знаходити їй нове використання.
Вигадай собі імя та герб і скажи королю
Яке імя?
Будь-яке на твій смак. О, здається, сідло вже дихає на ладан; хтось покинув його під дощем, і воно запліснявіло. Подивимося, чи можна з ним щось зробити.
Воно буде несправжнім.
Що?
Барріч простягнув мені купу смердючої шкіри. Я взяв її.
Імя, яке я вигадаю. Я не відчуватиму його своїм.
І що ж ти робитимеш?
Я глибоко вдихнув.
Нехай король назве мене. Або ти. Я набрався сміливості. Або мій батько. Як вважаєш?
Барріч спохмурнів.
У тебе якісь дивні думки. Подумай сам і вигадаєш підходяще імя.
Фітц, уїдливо сказав я.
Барріч стиснув щелепи.
Давай краще просто полагодимо це сідло, тихо запропонував він.
Ми віднесли його до верстака й почали чистити.
Бастарди трапляються досить часто, зауважив я. А у місті батьки дають їм якесь імя.
У місті так, часто, за мить погодився Барріч. Солдати й матроси постійно волочаться з дівками: так живе простий народ. Але не аристократи і люди, у яких є хоч краплина гідності. Що б ти подумав про мене, коли був молодший, якби я швендяв ночами чи приводив сюди жінок? Як би ти зараз сприймав жінок чи чоловіків? У тому, щоб закохуватися, немає нічого поганого, Фітце. Ніхто не засуджуватиме молодь за поцілунок-другий. Але я бачив, що коїлося у Бінґтауні. Торговці продають дівчат-красунь чи юнаків з гарним тілом, як картоплю та курчат. У їхніх дітей є імена, але більше немає нічого. Навіть коли вони одружуються, то не кидають своїх звичок Якщо я колись знайду собі жінку, то дам їй знати, що мені більше нікого не треба, крім неї. І я хотів би впевнитися, що всі діти будуть від мене, майже пристрасно промовив Барріч.
Я з нещасним виглядом подивився на нього.
А що сталося з твоїм батьком?
Барріч раптово зівяв.
Не знаю, хлопче, не знаю. Він був молодий. Йому було всього двадцять років. Це трапилося далеко від дому, де він переживав важкі часи. Це не причини і не виправдання. Але більше ніхто нічого не знає.
Так і було.
Моє життя проходило своїм звичним трибом. Вечори я проводив у стайні в товаристві Барріча, рідше у Великій залі, коли туди прибували мандрівні менестрелі чи лялькарі. Дуже рідко вечорами бігав до міста, але тоді недосипав. Після обіду проводив весь час з учителями. Я усвідомив, що це були літні уроки, а взимку я навчатимуся писати і читати. Мною займалися більше, аніж упродовж усієї моєї юності. Втім, незважаючи на свій розклад, я почувався самотнім.
Барріч спохмурнів.
У тебе якісь дивні думки. Подумай сам і вигадаєш підходяще імя.
Фітц, уїдливо сказав я.
Барріч стиснув щелепи.
Давай краще просто полагодимо це сідло, тихо запропонував він.
Ми віднесли його до верстака й почали чистити.
Бастарди трапляються досить часто, зауважив я. А у місті батьки дають їм якесь імя.
У місті так, часто, за мить погодився Барріч. Солдати й матроси постійно волочаться з дівками: так живе простий народ. Але не аристократи і люди, у яких є хоч краплина гідності. Що б ти подумав про мене, коли був молодший, якби я швендяв ночами чи приводив сюди жінок? Як би ти зараз сприймав жінок чи чоловіків? У тому, щоб закохуватися, немає нічого поганого, Фітце. Ніхто не засуджуватиме молодь за поцілунок-другий. Але я бачив, що коїлося у Бінґтауні. Торговці продають дівчат-красунь чи юнаків з гарним тілом, як картоплю та курчат. У їхніх дітей є імена, але більше немає нічого. Навіть коли вони одружуються, то не кидають своїх звичок Якщо я колись знайду собі жінку, то дам їй знати, що мені більше нікого не треба, крім неї. І я хотів би впевнитися, що всі діти будуть від мене, майже пристрасно промовив Барріч.
Я з нещасним виглядом подивився на нього.
А що сталося з твоїм батьком?
Барріч раптово зівяв.
Не знаю, хлопче, не знаю. Він був молодий. Йому було всього двадцять років. Це трапилося далеко від дому, де він переживав важкі часи. Це не причини і не виправдання. Але більше ніхто нічого не знає.
Так і було.
Моє життя проходило своїм звичним трибом. Вечори я проводив у стайні в товаристві Барріча, рідше у Великій залі, коли туди прибували мандрівні менестрелі чи лялькарі. Дуже рідко вечорами бігав до міста, але тоді недосипав. Після обіду проводив весь час з учителями. Я усвідомив, що це були літні уроки, а взимку я навчатимуся писати і читати. Мною займалися більше, аніж упродовж усієї моєї юності. Втім, незважаючи на свій розклад, я почувався самотнім.
Самотність.
Щоночі вона приходила до мене, коли я марно намагався знайти маленьке й затишне місце на своєму великому ліжку. Коли я спав над стайнею в кімнаті Барріча, ніч здавалася мені мякішою та оксамитовою завдяки теплу й сонному затишку від тварин, які за день набігалися, а тепер спали, рухаючись та гупаючи піді мною. Коні та собаки бачать сни. Це знає кожен, хто помічав, як собаки здригаються, коли сплять. Їхні сни нагадували мені солодкий аромат свіжоспеченого доброго хліба. Але в чотирьох стінах у мене зявилися ті настирні й болючі сни, які притаманні більшості людей. У мене не було жодної рідної душі, яка могла б притиснутися до мене, ані відчуття, що поряд перебуває мій брат чи товариш. Натомість мене мордувало безсоння; я думав про своїх батьків і про те, як вони могли так легко мене позбутися. Я чув різні розмови, які безцеремонно вели у моїй присутності, і по-своєму тлумачив ті жахливі слова. Я міркував над тим, що буде, коли я виросту, а король Шрюд помре. Мені іноді було цікаво, чи Моллі Розквашений Ніс та Керрі сумували за мною, чи прийняли моє раптове зникнення так само легко, як і появу. Але здебільшого я страждав від самотності, оскільки у великому замку не було нікого, кого б я міг би назвати своїм другом. Виняток становили тварини, але Барріч заборонив з ними спілкуватися близько.