Барріч зробив наголос на останній фразі й помовчав для впевненості, що я зрозумів його. Моє серце заскімлило, але я кивнув і додав:
Так, сір.
Після обіду ти переходиш у їхнє розпорядження вправлятися зі зброєю і тому подібне. Напевно, вони вчитимуть тебе Скіллу врешті-решт. Взимку ти будеш навчатися мов та жестів усередині. Без сумніву, тебе будуть вчити читати, писати й рахувати. Також історії. Я не знаю, для чого тобі те все, але вчись добре, щоб король був задоволений. Його краще не розчаровувати, не те що сердити. Краще б ти взагалі не потрапляв йому на очі, але я не попередив тебе про це. Втім, уже пізно.
Барріч раптом прокашлявся і вдихнув.
А, ще дещо зміниться.
Він підняв шматок шкіри, з якою працював, і знову перегнув її. Здавалося, він розмовляє зі своїми пальцями.
З цього моменту в тебе буде власна кімната в замку, там, де сплять всі аристократи. Ти б уже спав там, якби прийшов вчасно.
Що? Я не зрозумів. Кімната?
Ага, отже, ти можеш швидко відповідати, коли при памяті? Ти почув, що я сказав, хлопче: власна кімната в замку.
Барріч помовчав, а потім приязно продовжив:
Нарешті я знову зостануся сам. А, і завтра з тебе знімуть мірки, щоби пошити одяг та чоботи, хоча навіщо шити взуття на ногу, яка досі росте, я не
Я не хочу там кімнати. Хоча життя з Баррічем стало нестерпним, невідоме мене страхало більше. Я уявив собі велике холодне приміщення з камяними стінами, де в кутках ховаються тіні.
Ну, тобі вона потрібна, безжалісно промовив Барріч. Вже давно пора. Ти син Чівелрі, хоч і позашлюбний. Тобі не личить жити у стійлі, як безпритульному псу.
Але мене це влаштовує, у відчаї відповів я.
Барріч підняв голову і суворо подивився на мене.
Ти диви! Щось ти розбалакався сьогодні, чи не так?
Я опустив очі.
Ти живеш тут, хоча ти не безпритульний пес, похмуро зауважив я.
І не бастард принца, стримано відповів Барріч. Фітце, ти житимеш у замку і годі.
Я зважився подивитися на нього. Він знову говорив до пальців.
Краще я був би безпритульним псом, насмілився сказати я і додав, хоч мій голос і тремтів від страху: Ти б не дозволив, щоб таке зробили з безпритульним псом, змінивши все й одразу. Коли вони віддали цуценя породи бладгаунд лорду Грімсбі, ти відправив свою стару сорочку разом з ним, щоб йому була якась згадка про дім, поки воно не звикне.
Ну, сказав Барріч. Я не йди до мене, Фітце. Ну ж бо, хлопче.
Я підійшов до нього, як собача, в якого є лише один хазяїн. Він злегка поплескав мене по спині та скуйовдив волосся, наче я й справді був псом.
Не бійся. Тим паче, промовив Барріч, і його голос помякшав, вони сказали, що тобі лише дадуть кімнату в замку, але це не означає, що тобі доведеться спати там щоночі. Коли в тебе буде вільний час, то приходь сюди. Гаразд, Фітце? Тебе це влаштовує?
Гадаю, так, пробурмотів я.
Упродовж наступних двох тижнів на мене посипалися зміни. Барріч розбудив мене на світанку, помив-причесав, підрівняв чубчика, а решту волосся завязав у косу, як у старших чоловіків у замку. Він наказав мені надягнути найкращий одяг і незадоволено цмокнув, коли побачив, що він на мене замалий, а потім неохоче констатував, що іншого немає.
Потім ми пішли до стайні, де він показав кобилу, яка тепер належала мені. Вона була сірою в яблуках. Її грива, хвіст, ніс та ноги мали чорнувате забарвлення, наче вона вимазалася в сажі. Власне, її так і звали Сажка. Це була спокійна, доглянута тварина в чудовій формі. Важко було уявити собі легший спосіб навчитися їздити верхи. Як хлопець, я сподівався, що мені дадуть хоча б енергійного мерина, а не Сажку. Я намагався приховати своє розчарування, але Барріч відчув його.
Гадаєш, вона ні на що не здатна? Таке враження, наче в тебе вже була сотня коней, Фітце, що ти вернеш носа від такої жвавої та здорової кобили, як Сажка. Вона виношує лоша від того клятого жеребця лорда Темперанса. Тому будь з нею обережним. До цього Сажкою займався Коб. Він хотів підготувати її для перегонів. Але мені здалося, що тобі вона більше підійде. Коб трішки засмутився через це, але я пообіцяв віддати йому лоша.
Барріч припасував для мене старе сідло, поклявшись, що до того, як з мене зроблять нову людину, я мушу показати себе справжнім вершником перед королем, що б він там не говорив. Сажка плавно виступила вперед, підкоряючись моїм рукам та колінам. Коб чудово її вишколив: її темперамент та настрій нагадували мені тиху заводь. Якщо вона й думала про щось, то не про те, що ми робимо. А Барріч надто пильно спостерігав за мною, тому я не ризикував лізти в її думки. Тож я керував нею наосліп, спілкуючись хіба своїми коліньми, повіддям та власною вагою. Це було важко у фізичному плані, і перший урок виснажив мене ще до його закінчення. Барріч знав про це, але це не означало, що він звільняв мене від обовязків чистити й годувати Сажку, а також доглядати за сідлом та хомутом. Доки я не розплутав усі ковтуни в її гриві та не віддараяв старе шкіряне сідло до блиску, Барріч не відпускав мене на кухню.
Але щойно я шмигнув на кухню через чорний хід, важка рука Барріча опустилася на моє плече.
Більше туди не ходитимеш, твердо сказав він. Це підходить для вояків, садівників та інших. Для аристократів та спеціальних слуг є зала. Ти там теж будеш їсти.