Я кивнув, як завжди, мовчки. Але його карі очі, що вперто дивилися на мене, вимагали більшого.
Так, сір.
Гаразд. Я віддам кілька розпоряджень стосовно тебе. Дивися, аби їх виконали. Якщо тобі щось здасться дивним, поговори з Баррічем або зі мною. Просто підійди до моєї кімнати, покажи ту булавку і тебе пропустять.
Я подивився на червоний камінчик, який блищав у срібному гніздечку.
Так, сір, знову промовив я.
Ех, мяко сказав король. Я відчув жаль у його голосі і здивувався. Король відвів від мене погляд, і я раптом усвідомив, що перебуваю у Великій залі, а мене оточують цуценята. Регал знову недоброзичливо дивився на мене, а блазень активно кивав у своїй звичній бездумній манері. Потім король встав і відвернувся. У мене по шкірі пробігли мурахи, наче від холоду, коли знімаєш накидку. Вперше я зустрівся зі Скіллом у руках майстра.
Ти не схвалюєш цього, Регале? переконливо запитав король.
Мій король може робити, що забажає, похмуро відповів Регал.
Король Шрюд зітхнув.
Я питав не про це.
Мати королева точно цього не схвалить. Ваша прихильність до хлопця означатиме, що ви його визнали. У нього та в інших зявляться деякі задумки.
Тьху! сплюнув король і весело засміявся.
Регал одразу ж скипів.
Моя мати королева не погодиться, і їй це теж не сподобається. Моїй матері
вже кілька років не подобається те, що я роблю. Я вже майже не звертаю на це уваги, Регале. Вона постійно здіймає галас, верещить і погрожує повернутися до Ферроу, щоб там стати герцогинею, аби ти після її смерті одержав титул герцога. А коли вона дуже сердиться, то погрожує, що в такому разі Тілт та Ферроу піднімуть повстання, відділяться від нас, а вона буде там королевою.
А я буду королем! зухвало додав Регал.
Шрюд кивнув.
Так, я передбачав, що вона підбиває тебе на таку гнилу зраду. Слухай, хлопче. Вона може скипіти і жбурляти посуд у слуг, але не більше, оскільки розуміє, що краще правити спокійним королівством, аніж бунтівним герцогством. У Ферроу немає причин повставати проти мене, якщо вони, звичайно, їх не вигадають. Її амбіції завжди перевищували її можливості.
Він помовчав і уважно подивився на Регала.
Це найгірша помилка королівських династій.
Я відчував, що Регал насилу стримує свій гнів, утупившись у підлогу.
Ходімо, наказав король. Регал, як слухняний пес, пішов за ним, кинувши на мене побіжний убивчий погляд.
Я дивився вслід старому королю, який залишив залу, й відчув якісь відголоски втрати. «Дивний чоловік, подумав я. Незважаючи на те, що я бастард, він міг би оголосити мене своїм онуком і безперешкодно отримав би те, що йому треба». Блідий блазень зупинився біля дверей, озирнувся на мене на мить і зробив якийсь незрозумілий жест своїми худими руками. Це могла бути образа, благословення чи просто блазенський помах руки. Потім він посміхнувся, показав язика й подався за королем.
Незважаючи на обіцянки короля, я напхав тістечок у свій камзол, і ми з цуценятами вмяли їх у тихому кутку за стайнею. Зазвичай ми їли менше, тому мій живіт ще довго бурчав. Собачата заснули, але я розривався між втомою та передчуттям. Я майже сподівався, що це закінчиться нічим і король забуде про свої слова. Але сталося навпаки. Того ж дня пізно ввечері я нарешті піднявся драбиною у кімнату Барріча. Весь день я намагався зрозуміти, що мали значити ті вранішні слова про мене. Але міг цього й не робити: щойно я зайшов у кімнату, Барріч відклав збрую й уважно подивився на мене. Кілька секунд він мовчки спостерігав за мною, а я за ним. Щось змінилося, і я злякався. Після того як Барріч позбувся Нюхача, мені здавалося, що моє життя повністю в руках у Барріча і що бастарда можна так само легко збути, як і щенюка. Але це не заважало мені відчувати його рідною людиною; щоб залежати від когось, не завжди потрібна любов.
Єдиним постійним почуттям було те, що я міг покластися на Барріча; зараз я відчував, що ця опора захиталася.
Так, врешті промовив Барріч рішучим тоном. Так. Треба було потрапити йому на очі й привернути до себе увагу? Добре. Він вирішив, що робити з тобою.
Барріч зітхнув і замовк, але зовсім з іншим почуттям. На якусь хвилю мені здалося, що йому шкода мене. Але за мить Барріч знову заговорив:
Мені наказали вибрати тобі коня на завтра. Король запропонував, щоб то було лоша. Таким чином я зможу навчати вас удвох. Але я вмовив його розпочати тренування зі старшою та спокійнішою твариною: один учень за раз. Втім, у мене свої причини дати тобі менш вразливу тварину. Дивись, поводь себе добре. Якщо ти знову будеш займатися дурницями, я одразу це вирахую. Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного.
Я швидко кивнув.
Відповідай, Фітце. Для спілкування з учителями тобі доведеться користатися своїм язиком.
Так, сір.
Це схоже на Барріча: найважливішим для нього було довірити мені коня. Вирішивши свою нагальну проблему, далі він говорив цілком байдужим тоном.
Отже, хлопче, віднині вставатимеш на світанку. Зранку я тебе вчитиму доглядати за кіньми та правильно поводитися з ними, а також полюванню з собаками, щоб вони тебе слухалися. Я навчу тебе людському поводженню з тваринами.
Барріч зробив наголос на останній фразі й помовчав для впевненості, що я зрозумів його. Моє серце заскімлило, але я кивнув і додав: