Краще завтра. Якщо зараз його торкнутися Скіллом, то він ледь допетрає, де він є. Між нами немає такого звязку, щоб робити це на відстані. Потрібен дотик.
У темряві щось пропищало, неначе незнайома, надокучлива миша, яка глибоко жила у моїй свідомості.
Зроби це зараз, наполягала вона.
Не будь дурнем, сварився Гален. Через такий поспіх ми можемо втратити все. До завтра потерпить. Це мій клопіт. Треба замести сліди. Роуд та Севренз знають забагато. І той головний конюх завдав нам чимало проблем.
У мене будуть руки по лікоть у крові, сердито запищала миша.
Але вона приведе тебе до трону, заперечив Гален.
Коб мертвий. Хто доглядатиме моїх коней дорогою назад?
Тоді залиш головного конюха, з огидою промовив Гален, а потім, подумавши, додав: Я сам з ним розберуся, коли ти повернешся додому. Нічого страшного. Але з іншими варто розправитись негайно. Хтозна, раптом бастард отруїв ще якесь вино у твоїх покоях, а слуги, на жаль, його випили.
Все може бути. Знайди мені нового лакея.
Нехай це зробить твоя дружина. Тобі треба зараз бути з нею. Вона щойно втратила брата. Ти повинен з жахом говорити про те, що відбулося. Спробуй звинуватити бастарда, а не Веріті, але не дуже переконуй її. А завтра, коли ти теж переживатимеш тяжку втрату, побачимо, до чого приведе взаємне співчуття.
Вона здорова, як корова, і бліда, неначе риба.
Але в цьому гірському краю ти станеш володарем Внутрішнього королівства, яке можна буде легко захистити. Ти ж знаєш, що Прибережні герцогства не підтримають тебе, а Ферроу і Тілт не вистоять між Гірським королівством та Прибережними герцогствами. Окрім того, їй не обовязково жити після того, як народиться перша дитина.
Фітц Чівелрі Провидець, промовив Веріті у моєму сні. Король Шрюд та Чейд грали в кості. Пейшенс уві сні переверталася на другий бік.
Чівелрі? тихо запитала вона. Це ти?
Ні, відповів я. Це ніхто. Взагалі ніхто.
Вона кивнула і знову заснула.
Коли я прийшов до тями, було темно. Я лишився сам. Моя щелепа тремтіла, а підборіддя та сорочка були мокрі від слини. Язик уже не так німів. «Виходить, отрута не вбє мене?» подумав я. Але хіба це мало значення? Все одно в мене не буде можливості щось сказати. Мої руки задубіли, і страшенно хотілося пити. «Цікаво, Раріск уже помер?» подумалось; адже він випив набагато більше вина, ніж я. А Чейд говорив, що отрута була досить сильною.
Наче у відповідь на своє питання я почув виття на місяць, у якому відчувався страшенний біль. Воно не припинялося, а навпаки, ставало сильнішим. Моє серце розривалося: хазяїн Нюхача помер.
Я одразу ж торкнувся його Вітом: «Я знаю. Знаю». Ми разом тремтіли, доки вмирав той, кого він так любив. Нас охопила глибока самотність. «Хлопчику?» слабко, але впевнено подумав пес. Він лапами й мордою пошкрібся у двері й відчинив їх. Пес підійшов до мене, і я відчув, як від мене смердить: димом, кровю та потом від страху. Він ліг біля мене, поклавши голову на спину. Після цього між нами знову встановився звязок, який став сильнішим після смерті Раріска.
«Він покинув мене. Мені боляче».
«Я знаю. Пройшло вже багато часу. Ти звільниш мене?» Старий пес підняв голову. На щастя, люди не вміють тужити так, як собаки. Але, незважаючи на свої страждання, пес піднявся і почав зношеними зубами гризти мої пута. Я відчув, що вони послабились, але не мав сил, щоб розірвати їх. Нюхач повернув голову так, щоб гризти їх кутніми зубами. Нарешті мотузки тріснули і я простягнув руки вперед. Від цього все почало боліти інакше. Я досі не відчував власних рук, але зміг перевернутися, щоб моє обличчя не лежало в соломі. Ми з Нюхачем одночасно зітхнули. Він поклав голову мені на груди, і я обійняв його задубілою рукою. Мене знову почало тіпати. Мої мязи так сильно напружувалися і розслаблялися, що аж іскри з очей летіли. Але це минулось, і я зміг перевести подих.
Я знову розплющив очі. Світло засліпило мене, проте я не знав, чи воно справжнє. Біля мене Нюхач махав хвостом, стукаючи ним об сіно. Барріч повільно схилився біля нас і лагідно погладив Нюхача. Коли мої очі звикли до світла ліхтаря, я побачив його стражденне обличчя.
Ти помираєш? холоднокровно запитав він камяним голосом.
Не впевнений, спробував сказати я, але мій язик усе ще не слухався. Він встав і кудись пішов, забравши ліхтар. Я залишився в темряві.
Потім Барріч знову повернувся з ліхтарем і приніс відро води. Він підняв мою голову і змусив прополоскати рота.
Не ковтай, попередив він. Але я б і так не зміг, бо тіло погано мене слухалося. Він двічі змусив мене прополоскати рота, а потім ледь не втопив, намагаючись мене напоїти. Я відсунув відро задубілою рукою.
Ні, тільки й спромігся сказати.
Здається, скоро туман у моїй голові почав розсіюватися. Я поворушив язиком, відчувши свої зуби.
Я вбив Коба, повідомив я.
Я знаю. Його тіло принесли до стайні, а мені ніхто нічого не сказав.
Як ти знайшов мене?
Барріч зітхнув.
Я відчув це.
Ти почув Нюхача.
Так. Його виття.
Я не про це.
Настала довга тиша.
Відчувати і користуватись то різні речі.
Я не міг нічого на це відповісти, а через кілька хвилин промовив:
Це Коб зарізав тебе на сходах.