Вони з баккіпської династії. Не гублять сліду навіть під час зливи, гордо промовив Раріск. Він також показав мені інші породи, включаючи мініатюрного песика на тоненьких ніжках, твердячи, що він може дістати дичину навіть на верхівці дерева.
Ми вийшли з псарні. Надворі сяяло сонце. На купі сіна спав старий собака.
Спи, старенький. У тебе вже достатньо цуценят, тому тобі не треба полювати. Якщо ти, звісно, сам не захочеш, приязно промовив Раріск. Почувши голос хазяїна, пес підскочив і лагідно пригорнувся до господаря. Пес подивився на мене. То був Нюхач.
Я витріщився на нього, а він лагідно дивився у відповідь своїми жовтими очима. Я легенько прочитав думки, але відчув лише здивування. Потім потік тепла та привязаності. Без сумніву, тепер він належав Раріску; сильний звязок між нами зник. Але я відчував його приязну ніжність та теплі спогади про ті часи, коли він був ще цуценям і ми були разом. Я опустився на одне коліно й погладив його руду шерсть, що з роками стала кострубатою. Його очі починали затуманюватись від старості. Коли я його торкнувся, то на мить між нами виник колишній звязок. Я знав, що йому подобалося лежати на сонці, але він з радістю побіг би полювати, особливо якщо Раріск буде поряд. Я поплескав його по спині й одвернувся. Раріск з подивом дивився на мене.
Ми вийшли з псарні. Надворі сяяло сонце. На купі сіна спав старий собака.
Спи, старенький. У тебе вже достатньо цуценят, тому тобі не треба полювати. Якщо ти, звісно, сам не захочеш, приязно промовив Раріск. Почувши голос хазяїна, пес підскочив і лагідно пригорнувся до господаря. Пес подивився на мене. То був Нюхач.
Я витріщився на нього, а він лагідно дивився у відповідь своїми жовтими очима. Я легенько прочитав думки, але відчув лише здивування. Потім потік тепла та привязаності. Без сумніву, тепер він належав Раріску; сильний звязок між нами зник. Але я відчував його приязну ніжність та теплі спогади про ті часи, коли він був ще цуценям і ми були разом. Я опустився на одне коліно й погладив його руду шерсть, що з роками стала кострубатою. Його очі починали затуманюватись від старості. Коли я його торкнувся, то на мить між нами виник колишній звязок. Я знав, що йому подобалося лежати на сонці, але він з радістю побіг би полювати, особливо якщо Раріск буде поряд. Я поплескав його по спині й одвернувся. Раріск з подивом дивився на мене.
Я знав його ще цуценям, сказав я.
Багато років тому Барріч відправив його до мене разом з мандрівним писарем, повідомив Раріск. Я з ним чудово проводив час на полюванні.
Ти добре за ним доглядав, промовив я. Ми рушили в бік палацу. Але як тільки Раріск залишив мене, я одразу ж подався до Барріча. Як тільки підійшов, йому саме дозволили вивести коней на свіже повітря, бо навіть найсумирніші тварини нервували в закритому приміщенні, де так багато незнайомців. Я розумів його проблему, бо доки він виводитиме одних коней, то інші залишаться без нагляду. Коли я прийшов, він сторожко подивився на мене.
Поки тебе не буде, я поможу їх вивести, запропонував я. Але Барріч і далі робив своє діло з байдужим і чемним виразом. Та перед тим, як він заговорив, хтось позаду сказав:
Я тут, щоб зробити це, пане. Ви можете забруднити рукави або перевтомитися, працюючи з кіньми.
Я повільно обернувся: мене спантеличив вїдливий тон Коба. Я перевів погляд на Барріча, але той мовчав.
Тоді я піду з тобою. У мене є важлива розмова.
Я навмисне говорив офіційним тоном. Барріч міряв мене очима ще кілька секунд.
Візьми кобилу принцеси, нарешті сказав він, і того гнідого жеребця. Я візьму сірих коней. Кобе, потурбуйся про інших. Я швидко.
Я з гнідим та кобилою подався за Баррічем, доки той разом із сірими оминав натовп і йшов до виходу.
Сюди, до загорожі, тільки й сказав він. Кілька хвилин ми рухалися мовчки. Надворі було набагато менше народу. Коні весело били копитами по землі. Ми прийшли до загорожі перед якимсь сараєм. На мить я відчув, що немає нічого дивного, що ми знову працюємо з Баррічем, наче нічого не було. Я розгнуздав кобилу і витер її насухо, поки Барріч насипав їй зерна. Коли я закінчив з кобилою, він підійшов до мене.
Вона красуня, захоплено сказав я. Це з табуна лорда Ренджера?
Так, відрізав він і змінив тему: Ти хотів зі мною поговорити.
Я глибоко вдихнув, а потім невимушено сказав:
Я щойно бачив Нюхача. З ним усе добре. Він постарів, але прожив щасливе життя. Впродовж цих років я вірив, що ти вбив його, Барріче. Я сотні раз уявляв, як ти вибиваєш з нього дух, перерізаєш йому горло, душиш. Усі ці роки.
Він недовірливо подивився на мене.
Невже ти віриш, що я можу вбити собаку за те, що зробив ти?
Я тільки знав, що він зник. Що я мусив думати? Я сприйняв це як покарання.
Барріч довго стояв, не рухаючись, а коли знову подивився на мене, то я помітив, як він страждає.
Уявляю, як ти мене ненавидів.
І боявся.
Всі ці роки? І ти ніколи не бачив мене з гарного боку, жодного разу не подумав: «Він такого не зробить»?
Я повільно похитав головою.
Фітце, сумно сказав він. Один з коней ткнувся в нього, і Барріч розсіяно поплескав його. Я гадав, що ти впертий і відлюдькуватий, а ти гадав, що тебе сильно образили. Не дивно, що в нас постійно були якісь протиріччя.