Уявляю, як вони сміються у свої бороди, дізнавшись, що ми вбиваємо власний народ!
Я завмер, шукаючи відповіді, бо гадав, що лише Шрюду і Чейду відомо про мої завдання. Але погляд Веріті знову затуманився, і я промовчав.
Сам не помічаючи цього, я почав змінювати все навколо Веріті. Одного разу, поки він їв, я позамітав у кімнаті, а ввечері приніс мішок очерету і трав. Я боявся потривожити його, але недарма Чейд навчив мене тихо пересуватися. Я працював мовчки, тому Веріті не помічав моїх візитів. Але тут стало затишніше, а цвіт верверії вкупі з травами на підлозі освіжив кімнату. Одного разу Веріті задрімав у своєму кріслі з твердою спинкою. Я приніс йому подушки, якими він не користався кілька днів. Але якогось дня я побачив, що він розклав їх на власний розсуд. У кімнаті майже не було меблів, але, гадаю, Веріті це було потрібно, щоби повністю зосереджуватись. Я приносив йому лише найпростіші предмети для затишку: не гобелени чи килими, не вази з квітами і не дзвіночки, які дзеленчать на вітрі, а чебрець, щоб вилікувати його головний біль. Одного дощового дня я приніс Веріті ковдру, щоб він не змерз біля відчиненого вікна і мав захист від дощу.
В той день я застав його сплячим у кріслі. Він узагалі не рухався і нагадував мерця. Я поправив ковдру, наче він був хворий, і поставив перед ним тацю, але не знімаючи накривки, щоб їжа не вистигала. Я сів на підлозі біля його стільця, сперся на одну з вільних подушок і вслухався в тишу. Сьогодні було спокійно, попри літній дощ, який шумів за вікном, і спорадичні пориви вітру. Напевне, я задрімав, бо прокинувся від того, що Веріті поклав руку мені на голову.
«Хлопче, тобі що, наказують за мною стежити, навіть коли я сплю? Чого вони бояться?»
«Не знаю, Веріті. Мені говорять лише носити тобі їжу і назирати, щоб ти поїв. Більше нічого».
«А ковдри, подушки, глечики із запашними квітами?»
«Це я сам, принце. Не можна жити в такому занедбанні».
В цю мить я усвідомив, що ми не говоримо вголос. Я випрямився і подивився на Веріті.
Здається, він теж прийшов до тями й посовався у своєму незручному кріслі.
Нехай буде благословенним цей шторм, що дозволив мені заснути. Я приховав його від трьох піратських кораблів, а тих, хто дивився на небо, переконав, що це не більше, аніж літня буря. Тепер вони гребуть і вдивляються крізь дощ, намагаючись не збитися з курсу. А я можу поспати по-людськи. Веріті зробив паузу. Пробач, хлопче. Зараз мені іноді зручніше спілкуватися за допомогою Скіллу, аніж просто розмовляти. Я не хотів втручатись у твої думки.
Нічого страшного, мій принце. Я просто здивувався. Я погано володію Скіллом, і то не завжди. Не розумію, як відкрився вам.
Веріті, хлопче, а не принц. Який принц сидітиме у спітнілій сорочці й два дні не голитиметься? Для чого весь цей маскарад? Звісно, щоб навчити тебе Скіллу. Я чудово памятаю, як Пейшенс умовляла мого батька.
Веріті втомлено всміхнувся.
Гален намагався мене навчити. Але у мене немає здібностей. Мені казали, що у бастардів часто
Стривай, гаркнув Веріті й за мить проник у мою свідомість.
«Так швидше», винувато повідомив він, а потім пробурмотів сам до себе:
Що ж тебе так непокоїть? А!
Веріті майстерно і легко покинув мої думки. Так Барріч зазвичай виймав кліщів з вуха в собаки. Він довго сидів мовчки. Я теж, розмірковуючи.
Я добре володію Скіллом, як і твій батько. На відміну від Галена.
Тоді як він став майстром Скіллу? тихо запитав я. «Цікаво, Веріті говорить так, щоб заспокоїти мене через мою поразку?» подумав про себе.
Веріті замовк, наче обмірковуючи делікатну тему.
Гален був улюбленцем королеви Дезайр, її фаворитом. Королева наполягала, щоб він став учнем Солісіті. Мені часто здається, що стара майстриня Скіллу була у відчаї від такого рішення. Але вона знала, що скоро помре. Гадаю, вона квапилася, щоб навчити його, та врешті-решт пошкодувала, що погодилась. Сумніваюся, що він навчився й половині того, щоб стати «майстром». Але він таки став ним, тому маємо, що маємо. Веріті прокашлявся; йому було ніяково. Говоритиму з тобою так відверто, як можу, хлопче, бо знаю, що ти вмієш тримати язика за зубами. Галенові ця посада дісталася в подарунок, а не тому, що заслуговував на неї. Я не думаю, що він зрозумів, як це бути майстром Скіллу. О, він знав, що ця посада дає йому владу, якою він беззастережно користається. Але Солісіті була не з тих людей, що вихвалялися своїм високим становищем. Вона була радницею Баунті й виступала посередником між королем і тими, хто володів Скіллом. Солісіті намагалася знайти і навчити якомога більше людей, які виявляли здібності до володіння Скіллом та розуміли, як правильно його практикувати. Ця група стала першою, яку Гален вивчив з того часу, як ми з Чівелрі були ще хлопчиками. Цю групу погано вчили. Їх вишколили, як мавп чи папуг, які можуть повторювати людські рухи, але не розуміють, що вони означають. Але маємо, що маємо. Веріті визирнув з вікна і тихо промовив: Гален геть нетактовний. Він такий же брутальний і самовпевнений, як і його мати.
Веріті раптом замовк і взявся краскою, наче сказавши щось нерозсудливе. Затим продовжив ще тихіше: