Генерале Крой, пирхнув Полдер, зверхньо трусонувши головою.
Генерале Полдер, процідив Крой, розправивши свій бездоганний однострій.
А тоді вони розбрелись у протилежні боки.
Коли вийшли останні офіцери зі штабу принца Ладісли, голосно сперечаючись про те, в кого найдорожчий обладунок. Вест і собі підвівся, щоб піти. У нього була сотня завдань, за які треба було взятись, а чекання нічого б йому не дало. Та не встиг він дістатися дверей, як заговорив лорд-маршал Бурр.
То ось вона, наша армія, так, Весте? Присягаюся: часом я почуваюся батьком із виводком задерикуватих синів і без дружини, здатної допомогти. Полдер, Крой і Ладісла. Він хитнув головою. Мої троє командирів! Вони всі, здається, гадають, що мета всієї цієї справи їхнє персональне звеличення. В усьому Союзі не знайдеться людей із вищою самооцінкою. Просто диво, що ми можемо вмістити їх в одній кімнаті. Він раптом відригнув. Кляте нетравлення!
Вест замислився, намагаючись знайти щось позитивне.
Ну, хоч генерал Полдер видається слухняним, сер.
Бурр пирхнув.
Так, видається, але я йому довіряю ще менше, ніж Кроєві, якщо таке можливо. Крой принаймні передбачуваний. Можна не сумніватися, що він дратуватиме мене й перечитиме на кожному кроці. На Полдера просто неможливо покластися. Він усміхається, лестить і слухається в найменших дрібницях, аж поки не помічає якоїсь вигоди для себе, а тоді кидається на мене з подвоєним завзяттям ви самі це побачите. Задовольняти їх обох водночас неможливо.
Він примружився й ковтнув, потираючи собі живіт.
Але, поки ми здатні рівною мірою засмучувати їх обох, у нас є шанс. Одне в цьому радує: вони ненавидять один одного навіть більше, ніж мене.
Бурр насупився ще сильніше.
Вони обидва були ймовірнішими за мене кандидатами на цю посаду. Генерал Полдер він, знаєте, давній друг архілектора. Крой родич Верховного судді Маровії. Коли стала вільною посада лорд-маршала, Закрита Рада не могла вирішити, кого з них обрати. Кінець кінцем вона зупинилася на мені як на нещасливому компромісі. Йолоп із провінції, розумієте, Весте? Ось хто я для них. Ефективний йолоп, далебі, але все одно йолоп. Насмілюся сказати, що, якщо завтра помре Полдер чи Крой, мене наступного ж дня замінить той, хто залишиться. Важко уявити абсурднішу ситуацію для лорд-маршала звісно, якщо не брати до уваги кронпринца.
Вест мало не скривився. Як обернути цей кошмар на щось позитивне?
Принц Ладісла... завзятий? спробував він.
І де б я був без вашого оптимізму? безрадісно реготнув Бурр. Завзятий? Та він живе у мрії! Йому все життя потурали, його все життя голубили й геть розпестили! Цей хлопчисько та реальний світ геть чужі один одному!
Йому обовязково потрібен окремий підрозділ, сер?
Лорд-маршал потер очі товстими пальцями.
На жаль, так. Закрита Рада висловилася з цього питання вкрай недвозначно. Її турбує те, що король нездужає, а його спадкоємця широкий загал вважає цілковитим дурнем і нікчемою. Вона сподівається, що тут ми здобудемо якусь велику перемогу і вона тоді зможе приписати всі заслуги принцові. Опісля його повернуть до Адуа в сяйві бойової слави, готового стати таким королем, якого обожнюватимуть селяни.
Зупинившись на мить, Бурр опустив погляд на підлогу.
Я зробив усе, що міг, аби вберегти Ладіслу від біди. Відіслав його туди, де, на мою думку, немає північан, а якщо хоч трохи пощастить, то не буде ніколи. Але війна справа аж ніяк не передбачувана. Ладіслі, можливо, справді доведеться битися. Тому мені потрібно, щоби хтось його глядів. Хтось із досвідом бойових дій. Хтось настільки відважний і працьовитий, наскільки його пародії на штабних офіцерів зманіжені й ліниві. Хтось здатний уберегти принца від біди.
Він поглянув угору з-під важких брів.
Вест із жахом відчув, як у нього всередині все обривається.
Я?
На жаль, так. Немає жодної людини, яку я сильніше хотів би лишити при собі, але принц особисто попросив вас.
Мене, сер? Але ж який із мене придворний? Я навіть не шляхтич!
Бурр пирхнув.
Ладісла, мабуть, єдина в цій армії людина, крім мене, якій байдуже, чий ви син. Він спадкоємець престолу! Ми всі однаково нижчі за нього що шляхтичі, що жебраки.
Але чому я?
Тому що ви боєць. Перший у проломі під час облоги Ульріока і все таке. Ви бачили бойові дії, удосталь бойових дій. Ви прославилися як боєць, Весте, а принц хоче того ж для себе. Ось чому. Бурр витягнув із куртки листа й передав йому. Можливо, це підсолодить вам цю пігулку.
Вест зламав печатку, розгорнув товстий папір і проглянув нечисленні рядки, написані охайним почерком. Закінчивши, він прочитав листа знову, просто для певності, і підвів очі.
Це підвищення.
Я знаю, що це. Я сам про це домовився. Може, ще з однією зірочкою на кітелі вас сприйматимуть трохи серйозніше, а може, й ні. Хай там як, ви на це заслужили.
Дякую, сер, отетеріло промовив Вест.
За що? За найгіршу роботу в армії? Бурр розсміявся й по-батьківськи плеснув його по плечу. Вас бракуватиме, і це факт. Я поїду оглянути перший полк. Завжди вважав, що командира має бути видно. Не хочете поїхати зі мною, полковнику?
Коли вони виїхали з міських воріт, уже почав падати сніг. Білі сніжинки летіли на вітрі й танули, ледве торкаючись дороги, дерев, шкури Вестового коня та обладунків вартових, які йшли за ними.