Діставши зауваження, Крой невдоволено сіпнувся, але принаймні стулив пельку. Поки що. Вест знав, що він довго не мовчатиме. Він ніколи не мовчав довго.
Ми мусимо бути обережними, продовжив Бурр, тепер уже звертаючись до всієї кімнати, але в нас ще є фора. У нас є дванадцять Королівських полків, щонайменше стільки ж рекрутів від шляхти й трохи енґлійців, які врятувалися від різанини при Чорному Колодязі. Судячи з одержаних нами донесень, ми перевершуємо ворога чисельністю щонайменше впятеро. Переважаємо його спорядженням, у тактиці, в організації. Північани, схоже, знають про це. Попри свої успіхи, вони лишаються на північному березі річки Кумнур, задовольняючись добуванням харчів і нечастими набігами. Їм, схоже, не надто хочеться перетинати річку й ризикувати у відкритому бою з нами.
Їх, цих брудних боягузів, важко за це засудити, гигикнув Полдер під схвальне бурмотіння власного штабу. Тепер вони, може, узагалі шкодують, що перетнули кордон!
Може, й так, стиха погодився Бурр. Хай там як, вони не йдуть до нас, тож ми мусимо перетнути річку й вистежити їх. Отже, основна частина нашої армії розділиться надвоє; лівим крилом командуватиме генерал Крой, а правим генерал Полдер.
Двоє генералів украй ворожо перезирнулися через стіл.
Ми рушимо східною дорогою зі своїх таборів тут, в Остенгормі, й розосередимося за річкою Кумнур, сподіваючись виявити армію Бетода та примусити його до вирішального бою.
Я, звісно, глибоко вас шаную, втрутився генерал Крой тоном, який натякав на протилежне, та чи не краще було б послати одну половину армії на західну дорогу?
На заході мало що є, крім заліза, єдиного ресурсу, яким північани вже добре забезпечені. На прибережній дорозі здобич багатша, а ще вона ближча до їхніх шляхів постачання та відступу. До того ж я не хочу, щоб наші сили були надто розосереджені. Ми ще оцінюємо потугу Бетода. Якщо ми зможемо примусити його до бою, то я хочу за можливості швидко зосередити наші сили й розбити його.
Але ж лорд-маршале! вигукнув Крой так, ніби звернувся до свого батька чи матері, що, на жаль, і досі керує власними справами попри маразм. Західну дорогу не слід лишати безборонною, чи не так?
Я саме до цього підходив, пробурчав Бурр і знову повернувся до мапи. Третій підрозділ під командуванням кронпринца Ладісли окопається за Кумнуром і стане на сторожі на західній дорозі. Його роботою буде подбати про те, щоб північани не обійшли нас і не вийшли в наш тил. Вони триматимуться там, на південь від річки, тим часом як основний наш контингент розділиться навпіл і прожене ворога.
Звичайно, мій лорд-маршале.
Крой відкинувся на стільці, оглушливо зітхнувши, неначе він не очікував нічого кращого, та все одно мусив спробувати заради всіх, тим часом як офіцери його штабу зацокали язиками, засуджуючи цей план.
Що ж, як на мене, план чудовий, тепло заявив Полдер і всміхнувся через стіл Кроєві. Я обома руками за, лорд-маршале. Можете розпоряджатися мною як завгодно. Мої люди будуть готові виступити щонайбільше за десять днів.
Офіцери його штабу закивали й загули, виражаючи згоду.
Краще за пять, сказав Бурр.
Пухке обличчя Полдера роздратовано засіпалось, але він швидко опанував себе.
Хай буде пять, лорд-маршале.
Але тепер уже настала Кроєва черга гнути кирпу.
Тим часом кронпринц Ладісла, примружившись, розглядав мапу; його добре напудрене обличчя мало-помалу набувало спантеличеного виразу.
Лорд-маршале Бурр, поволі заговорив він, мій підрозділ має пройти західною дорогою до річки, правильно?
Саме так, ваша високосте.
Але за річку ми заходити не маємо?
Саме так, ваша високосте.
Отже, наша роль має бути, тут він примружено глянув на Бурра з ображеним обличчям, суто оборонною?
Саме так. Суто оборонною.
Ладісла насупився.
Схоже, це завдання скромне.
Йолопи з його штабу завовтузилися на стільцях і забурчали, висловлюючи своє невдоволення завданням, що аж так не відповідало їхнім талантам.
Скромне завдання? Перепрошую, ваша високосте, але це не так! Енґлія край широкий і складний. Північани можуть оминути нас, а в такому разі всі наші надії будуть покладені на вас. Вашим завданням буде не дати ворогові перетнути річку та поставити під загрозу наші шляхи забезпечення або й гірше піти на сам Остенгорм.
Бурр нахилився вперед, упявся у принца поглядом і владно помахав кулаком.
Ви будете нашою скелею, ваша високосте, нашим стовпом, нашим фундаментом! Ви будете петлею, на якій висітимуть наші ворота, ворота, що зачиняться перед носом у цих загарбників, і виженете їх із Енґлії!
Вест був вражений. Принцове завдання і справді було скромне, але лорд-маршал міг би виставити благородною працею навіть чищення нужників.
Чудово! вигукнув Ладісла, і пірїна на його капелюсі загойдалася вперед-назад. Петлею, звісно! Шикарно!
Тоді, панове, якщо запитань більше немає, у нас іще чимало роботи, Бурр оглянув півколо понурих облич. Ніхто не заговорив. Ви вільні.
Штаби Кроя й Полдера обмінялися крижаними поглядами, кваплячись до виходу з кімнати, щоби встигнути туди першими. Самі видатні генерали штовхались у дверях, більш ніж досить широких для них обох; жодному з них не хотілось зігнорувати іншого чи піти за ним. Випхавшись у коридор, вони розвернулися й наїжачилися.