Вони незлецьки штурхали одне одного: дехто пхався всередину, дехто пхався назовні, то тут, то там хтось падав у багнюку, і всі жадали тих воріт, як материної цицьки. Але загалом вони нікуди не просувалися. Шукач бачив, як над їхніми головами виблискували наконечники списів, чув, як кричали суворі голоси. Попереду були солдати, що не пускали до міста нікого.
Шукач нахилився до Тридуби й шепнув:
Схоже, їм і свої не треба. Гадаєш, ми будемо їм потрібні, отамане?
Ми їм потрібні, це вже точно. Ми поговоримо з ними, а тоді подивимось чи в тебе є якась краща думка?
Піти додому й не встрявати в це діло? пробурмотів собі під носа Шукач, та все ж пішов у натовп за Тридубою.
Коли вони рушили вперед, на них повитріщалися всі південці. Серед них була маленька дівчинка, що проводжала Шукача поглядом великих уважних очей, притискаючи до себе якусь стару ганчірку. Шукач спробував усміхнутись, але він уже давно не знався ні з ким і ні з чим, окрім безжальних людей і безжального металу, і ця усмішка просто не могла вийти дуже приємною. Дівчинка зарепетувала й утекла, і вона була не єдиною, хто злякався. Юрба розступилася, насторожившись і замовкнувши з наближенням Шукача та Тридуби, хоч вони й лишили зброю позаду, в інших.
Вони спокійно пройшли до воріт тільки раз у раз штовхали кого-небудь, просто щоб посунувся. Тепер Шукач бачив під воротами душ із дванадцять солдатів, кожен із яких нічим не відрізнявся від сусіда. До цього він рідко коли бачив такі важкі обладунки, як у них із великих пластин з голови до пят, начищених до сліпучого блиску. Обличчя в них були закриті шоломами, а стояли вони нерухомо, як металеві стовпи. Він замислився, як можна за потреби битися з таким солдатом. Він не думав, що тут може заподіяти велику шкоду стріла чи навіть меч хіба що їм поталанить і вони натраплять на суглоб.
Тут треба кайло абощо.
Що? процідив Тридуба.
Нічого.
Було очевидно, що в Союзі якісь дивні уявлення про ведення бою. Якби у війнах перемагали ті, хто більше блистить, подумалося Шукачеві, вони б уже задали Бетодові доброго прочухана. Шкода тільки, що це не так.
Їхній отаман сидів поміж ними за невеличким столиком, на якому лежали якісь папірці, і був найчуднішим серед присутніх. Він був одягнений у якусь яскраво-червону куртку. «Дивний вибір матерії для одягу ватажка», подумав Шукач. Його було б неважко застрелити з лука. Він був збіса молодий для цієї роботи. Борода в нього ще тільки почала рости втім, він усе одно явно дуже гордився собою.
Із ним сперечався якийсь здоровань у брудному плащі. Шукач напружився і прислухався до них, намагаючись хоч трохи розібрати слова союзників.
У мене тута пятеро дітей, говорив фермер, а годувати їх нічим. Як думаєте, що мені робити?
Поперед нього вліз стариган:
Я особистий друг лорд-губернатора, я вимагаю, щоб ви пустили мене до...
Хлопчисько не дав договорити жодному з них.
Мені начхати, хто ваші друзі, і мені начхати, скільки у вас дітей хай хоч і сто! Місто Остенгорм заповнене. Лорд-маршал Бурр постановив, що щодня слід пускати всього по двісті біженців, і ми вже досягли цього ліміту на сьогоднішній ранок. Пропоную вам обом повернутися завтра. Рано-вранці.
Двоє чоловіків застигли на місці.
Вашого ліміту? прогарчав фермер.
Але ж лорд-губернатор...
Біс вас забирай! заволав хлопчисько, істерично гупнувши кулаком по столу. Ви тільки натисніть на мене ще! Я вас пущу, аякже! Накажу затягнути вас усередину й повісити як зрадників!
Цього тим двом вистачило: вони хутко відступилися. Шукачеві почало здаватися, що йому слід вчинити так само, але до столу вже прямував Тридуба. Хлопчисько насупився так, наче від них смерділо гірше, як від свіжих кавалків лайна. Шукач не переймався б цим так сильно, якби не помився з цієї нагоди. Він уже кілька місяців не був таким чистим.
Якого хріна ви хочете? Шпигунів і жебраків нам не треба!
Добре, чітко й терпляче промовив Тридуба. Ми не шпигуни й не жебраки. Мене звати Руд Тридуба. Це Шукач. Ми прийшли поговорити з тим, хто тут за старшого. Прийшли запропонувати свої послуги вашому королю.
Запропонувати свої послуги? Хлопчисько всміхнувся. Аж ніяк не привітно. Шукач, кажете? Яке цікаве імя! Навіть не уявляю, як він його дістав.
Він стиха реготнув із цього дотепу, і Шукач почув, як захихотіли інші. Правдиві гівнюки, вирішив він, що поховались у своїй розцяцькованій одежі та блискучих обладунках. Правдиві гівнюки, але, сказавши їм це, вони нічого не добються. Добре, що вони лишили Доу позаду. Він, певно, уже випустив би цьому дурневі кишки й погубив би їх усіх.
Хлопчисько нахилився вперед і заговорив дуже повільно, як до дітей.
Північан не пускають до міста без особливого дозволу.
Схоже, те, що Бетод перейшов їхні кордони, вирізає їхні війська й воює на їхніх землях недостатньо особлива підстава. Тридуба лупав скалу далі, але Шукачеві здавалося, що ця скала надто вже тверда.
Ми просимо небагато. Лише харчів і місця для нічлігу. Нас пятеро, і всі Імениті, бувалі.
Його Величність більш ніж добре забезпечений солдатами. А от мулів нам трохи бракує. Може, ви були б не проти поносити нам запаси?