Елспето!
Джейн!
Вони поцілувалися, і без будь-якого вступу або попередньої пустої балачки місіс Макґілікаді схвильовано вигукнула:
О, Джейн! Ти цього не можеш собі уявити! Я щойно була свідком убивства!
Розділ другий
І
Залишаючись вірною науці, яку отримала від матері та бабусі, справжня леді ніколи не повинна бути ані шокованою, ані здивованою, міс Марпл лише підняла брови й похитала головою.
Я можу тільки поспівчувати тобі, Елспето, сказала вона, що ти мусила пережити таке незвичайне потрясіння. Думаю, тобі ліпше негайно про все мені розповісти.
Саме цього й прагнула насамперед місіс Макґілікаді. Дозволивши своїй господині підвести себе ближче до вогню, вона сіла, скинула рукавички й почала свою розповідь, наповнену такими незвичайними подробицями.
Міс Марпл вислухала її з великою увагою. Коли місіс Макґілікаді нарешті замовкла, щоб перевести дух, міс Марпл сказала рішучим голосом:
Думаю, для тебе зараз найкраще, моя люба, піти нагору, скинути капелюха й умитися. Потім ми повечеряємо і протягом вечері не станемо навіть торкатися цієї теми. Після вечері ми зможемо обговорити її детальніше й розглянути з усіх боків те, що тобі сьогодні довелося пережити.
Місіс Макґілікаді погодилася на цю пропозицію. Обидві дами повечеряли, обговорюючи, поки їли, різні аспекти життя в селі Сент-Мері-Мід. Міс Марпл розповіла своїй гості про загальну недовіру до нового органіста, про нещодавній скандальний випадок із дружиною аптекаря й коротко згадала про ворожнечу, яка виникла між шкільною вчителькою та сільською владою. Потім торкнулися в розмові квітів, які вирощували у своїх садках міс Марпл та місіс Макґілікаді.
Півонії, сказала міс Марпл, підводячись із-за столу, найменш передбачувані. Вони або приживаються, або ні. Але якщо приживаються, то залишаються з тобою на все життя, а сьогодні ми вже маємо нові й справді чудові різновиди.
Вони знову сіли біля каміна, і міс Марпл принесла два старовинні вотерфордські келихи з наріжного буфету, а з іншого буфету пляшку вина.
Сьогодні ввечері ти не питимеш каву, Елспето, сказала вона. Ти вже й так надто збуджена (і не дивно!) і навряд чи зможеш заснути. Я приписую тобі келих мого вина з первоцвіту, а згодом, можливо, ти випєш філіжанку чаю з ромашки.
Місіс Макґілікаді погодилася з цими пропозиціями, і міс Марпл налила їй вина.
Джейн, сказала місіс Макґілікаді, зробивши пробний ковток, ти ж не думаєш, що все це мені наснилося або уявилося?
Звичайно, ні, сказала міс Марпл тоном глибокого розуміння.
Місіс Макґілікаді зітхнула з полегкістю.
Той контролер у поїзді, сказала вона. Він саме так подумав. Він був дуже чемний, але все одно
Я думаю, Елспето, то була цілком природна реакція за тих обставин. Твоя розповідь звучала, і справді вона такою була, як геть неймовірна історія. І ти була для нього цілковитою незнайомкою. Щодо мене, то я не маю найменшого сумніву: усе, про що ти мені розповіла, справді бачила на власні очі. То була подія надзвичайна але аж ніяк не неможлива. Я сама добре памятаю, як цікаво було мені дивитися у вікна потяга, що їхав поруч із тим, у якому їхала я, адже там нерідко відбувалися події, що їх я могла спостерігати майже впритул. Памятаю, одного разу мала дівчинка гралася з плюшевим ведмедиком і несподівано кинула ним у гладкого чоловіка, який спав у кутку вагона, той стрепенувся й прокинувся, і вигляд у нього був украй обурений, а інші пасажири, дивлячись на нього, весело сміялися. Я бачила їх усіх дуже виразно. Згодом я могла б точно описати, який вони мали вигляд і в якому одязі були.
Місіс Макґілікаді вдячно кивнула:
Саме так усе було й зі мною.
Ти кажеш, що чоловік стояв до тебе спиною. То ти не бачила його обличчя?
Ні.
А жінку ти описати можеш? Вона була молода, стара?
Досить молода. Десь років тридцять або тридцять пять, якщо не помиляюся. На жаль, точніше сказати не можу.
Симпатична?
Знову ж таки сказати не можу. Її обличчя, розумієш, було геть спотворене
Міс Марпл швидко сказала:
Так, так, я розумію. Як вона була вдягнена?
У пальті з хутром, пальто невідомого мені крою, а хутро якогось світлого кольору. Без капелюха. Волосся біляве.
А як щодо чоловіка ти не помітила чогось такого, що запамяталося б тобі?
Місіс Макґілікаді на коротку мить задумалася, перш ніж відповіла:
Досить високий і темноволосий, думаю. На ньому було важке пальто, тому я не могла добре роздивитися будову його тіла. Не надто багато, щоб робити якісь висновки, розчаровано додала вона.
Це вже щось, не погодилася з нею міс Марпл. Вона зробила паузу, потім сказала: А ти цілком переконана, що та жінка була мертва? Твоя уява тебе не обманює?
Вона була мертва, я не могла помилитися. У неї вивалився язик і Мені не хотілося б про це говорити
Гаразд, моя люба, не говори, швидко промовила міс Марпл. Гадаю, завтра вранці ми знатимемо більше.
Завтра вранці?
Я маю підстави сподіватися, що вранішні газети напишуть про це. Після того, як той чоловік напав на неї і вбив її, він мусив мати проблеми з трупом. Куди він його міг подіти? Імовірно, він вийшов із поїзда на першій зупинці до речі, ти памятаєш, вагон був спальний?