У своєму звіті від 10 липня 1985 року Застроу зазначила: «Він втрачає час, не може згадати, що з ним відбувалося. Постійно забуває деякі речі і це його турбує. Йому доводиться нагадувати про зустрічі з лікарями, про різні заплановані речі тощо».
Доктор Керолін проконсультувалася з доктором Колом щодо його досвіду використання «Амобарбіталу» під час лікування Біллі у Афінах. Незважаючи на медичні протипоказання сильних барбітуратів, до яких розвивається звичка, доктор Кол розповів, що на Біллі цей препарат впливає інакше, ніж на інших людей: він допомагає тимчасово злити всі його особистості. За підтримки Кола та на основі власних спостережень за Біллі доктор Керолін вирішила знов розпочати лікування «Амобарбіталом».
І тут у мене вже вдруге відвисла щелепа, згадувала Керолін. Раптом в одну мить Біллі став абсолютно іншою людиною. Звісно, ефект тривав, поки діяв препарат, приблизно шість годин тому ми мали вводити його тричі на день. Хоча, думаю, Біллі не приймав його кожного разу він теж у чомусь мене дурив. Але препарат діяв.
У історії хвороби Біллі 29 серпня 1985 року вона записала: «З того часу як він почав приймати Амобарбітал, він уже не такий напружений. Він більше не захлинається словами, події не випадають з його памяті. Загалом память покращується. Пацієнт каже, що він більше не може розділятися. [Він сказав: ] Я давно звик розділятися, коли щось відбувається Тепер доводиться сприймати життя таким, яким воно є».
Раніше він описував їй сплутаний час як «блимання» і порівнював його з кіноплівкою, з якої вирізали кілька секунд, а потім погано склеїли. «Ось я сиджу за кермом і кудись їду, аж раптом, він клацає пальцями, оп і я вже проїхав тисячу ярдів[49]. Але я не втрачаю контроль над машиною лише над свідомістю Наче фільм перемотали вперед. Я відчуваю лише якесь смикання. Уявіть, що ви слухаєте пісню аж раптом усвідомлюєте, що вона вже закінчується. Оце так само».
15 вересня 1985 року Афінський телевізійний канал випустив двогодинну документальну передачу про життя Біллі Міллігана. У неї увійшло інтервю з Беккі Б., у якому вона заявила, що робітники окружної прокуратури Афін сексуально її домагалися: коли вона працювала офіціанткою у «Студії 38», вони прийшли до неї і сказали, що якщо вона піде з ними, то справу Біллі закриють.
Представники прокурора написали в телевізійну компанію лист з вимогою вилучити цю плівку з ефіру та більше ніколи її не показувати. Режисерам довелося погодитися вирізати небажані уривки, щоб уникнути судового позову, але продюсер заявив:
Добре, ми виріжемо те, що вони просять, але замість цих уривків я вставлю порожню плівку щоб глядачі знали, що програма пройшла цензуру.
18 жовтня суддя Мартін дозволив Біллі виходити з території лікарні для роботи в конторі громадського захисника Ренді Дани (неповний робочий день). Умовою цього дозволу стало те, що Ренді мав супроводжувати Біллі на роботу та привозити назад у клініку після обіду для прийому ліків.
Ренді Дана офіційно прийняв Біллі як робітника бюро громадських захисників Огайо з мінімальною оплатою.
На початку листопада 1985 року один зі слідчих бюро Рендалла Дани отримав поштою касету. На ній був запис конфіденційної телефонної розмови між Біллі та Ґері Швейкартом (він був другим консультантом у справі про стрілянину в сараї разом з Даною), зроблений у Афінській вязниці після арешту Біллі шерифом Алленом.
Почувши це, Дана негайно подав клопотання про зняття з Біллі всіх обвинувачень у справі про стрілянину, адже цей запис порушував конституційні права Біллі. 19 листопада відбулося слухання, на якому Швейкарт провів допит шерифа Роберта Аллена той відмовлявся визнавати, що знає про існування цієї касети.
Такої касети просто не існує, заявив Аллен. І ніколи не існувало. Це просто фізично неможливо.
Після цього давав свідчення офіцер Бартлетт: він розповів, що шериф сказав йому, де вони тримають диктофон і наказав записати розмову, додавши: «Тільки так, щоб тебе ніхто не бачив» За його свідченнями, він сховав диктофон у кишеню, набрав для Міллігана потрібний номер і, стоячи на відстані у два фути[50], протягом двадцяти хвилин записував розмову Міллігана зі Швейкартом.
Суддя Томас Ходсон зняв з Міллігана всі обвинувачення у цій справі. Оголошуючи свій вирок 3 грудня, суддя зауважив, що жодного заарештованого ніколи не записували на плівку під час розмови з адвокатом: «Немає жодного подібного випадку ані в архівах штату Огайо, ані у федеральних архівах». У цьому прецедентному рішенні суддя Ходсон підкреслив: «Повний захист приватності та конфіденційності спілкування між адвокатом і його підзахисним завжди був частиною традицій, яких ми дотримуємося упродовж історії. Це твердиня нашої юридичної системи та частина життєво необхідних засобів стримування та противаги, які забезпечують відкритість системи. І саме цей привілей був порушений штатом Огайо у справі . Конституційна рана, яку завдав штат, уже ніколи не загоїться».
Афінський прокурор Воррен, виходячи із зали суду разом з мовчазним Алленом, сказав журналістам, що подаватиме апеляцію.