Узяти його, Цезаре! Знайти цього покидька, Ташо! Убити паскуду!
Вілсон побіг назад у ліс і стежив за будинком на відстані аж до темряви. Потім у світлі ліхтарів на сходах він бачив, як Мілліган і темноволоса жінка вийшли з будинку, сіли у жовтий «Датсун» і поїхали геть. Наступного ранку Вілсон приїхав о 7:26. Ліхтарі на сходах і досі світилися, але машини у дворі не було. О 7:48 «Датсун» проїхав повз нього вулицею, і він встиг сфотографувати Міллігана з темноволосою жінкою.
Після обіду шериф Аллен запропонував Вілсону поїхати полювати на бабаків неподалік і дав йому гвинтівку 22-го калібру.
У своєму звіті Вілсон написав: «Наближаючись до будинку, я побачив Міллігана у дворі він стриг траву. Я увійшов у двір і заговорив до нього. Сказав, що полюю на бабаків і не хотів його потурбувати. Умовно-достроково звільнений дозволив мені полювати на своїй землі та висловив сподівання, що я позбавлю його від кількох бабаків. Після цього він продовжив займатися газоном, а я влаштувавсь у полі неподалік».
Потім Вілсон поговорив з сусідами Міллігана: усі вони сказали, що той часто малює у полях, а також, що його завжди супроводжує темноволоса жінка.
22 липня о 20:00 Вілсон завершив спостереження. Поки він звітував у місцевому відділі УДЗ, туди зателефонував шериф Аллен і повідомив, що Мілліган разом з чорноволосою жінкою, у якій він упізнав Сінді Моррісон, гуляють у центрі Афін на вулиці Корт-стрит. Він сфотографував їх.
Сінді Моррісон поскаржилася Біллі, що погрози та стеження її лякають.
Ти справді думаєш, що хтось хоче тебе вбити?
Я точно знаю, це кілер. Хтось мене замовив. Вони хочуть або кинути мене за ґрати довічно, або вбити.
Біллі, мені страшно. Я краще піду. Думаю, нам не варто бачитися.
Мабуть, так і є. Я сумуватиму. Але я не хочу, щоб ти жила в страху.
Біллі, мені страшно. Я краще піду. Думаю, нам не варто бачитися.
Мабуть, так і є. Я сумуватиму. Але я не хочу, щоб ти жила в страху.
20 вересня в газеті «Пост» написали, що шериф Аллен зізнався в організації стеження: «Відділ УДЗ зайнявся цим за моїм проханням. Саме я до них звернувся». На зауваження журналіста про те, що суд дозволив Міллігану залишати лікарню вдень у супроводі Сінді Моррісон за погодженням лікарів, Аллен відрізав: «Якщо його вилікували значить, йому місце у вязниці». Позицію шерифа розділяли всі, хто ніяк не міг збагнути заплутане становище Біллі в рамках системи умовно-дострокового звільнення.
Оскільки його визнали «невинним у звязку з психічною хворобою» за зґвалтування трьох жінок у 1979-му, то, за законами штату Огайо, його не могли тепер відправити у вязницю за ці злочини. Його могли лише утримувати в лікарнях з максимальним ступенем захисту, аж поки Департамент психічного здоровя не вирішить, що він більше не становить загрози для себе чи інших. Зазвичай більшість таких пацієнтів зрештою виходить на свободу і саме на це сподівався Біллі. Його адвокати вважали, що Біллі мають дозволити вийти на свободу за умовами дострокового звільнення так само, як дозволяли й більш жорстоким злочинцям і навіть рецидивістам. Мілліган постійно наголошував, що після встановлення діагнозу він жодного разу не порушив закон навіть правила дорожнього руху. Біллі вважав, що коли Департамент психічного здоровя і суд звільнять його, він зможе лишитися на свободі за достроковим звільненням на кілька років, а потім його звільнять остаточно.
Іноді до Біллі доходили чутки про те, що Джон Шумейкер, голова відділу УДЗ, з якихось особистих причин чекає можливості знов закрити його у вязниці за порушення умов УДЗ на решту свого строку у 215 років як тільки Департамент психічного здоровя оголосить його безпечним для себе та інших. Адвокат Біллі Алан Ґолдсбері перевірив ці чутки й переконався, що то неправда і Біллі спробував викинути це з голови.
Після чергового слухання суддя Флаверз нарешті дав згоду на «випробовувальну програму» для Біллі. 3 лютого 1984 року в «Колумбус Сітізен-Джорнал» на першій шпальті вийшла стаття «ЩЕ БІЛЬШЕ СВОБОДИ ДЛЯ МІЛЛІГАНА: ВІДТЕПЕР ВІН ВИХОДИТИМЕ БЕЗ СУПРОВОДУ». Журналіст Гаррі Френкен процитував промову Біллі в залі суду: «Моє життя суттєво змінилось. Я знаю, що правильно, а що ні. І для мене це важливо. Я зазнав знущань. Я зазнав ненависті. І мої дії вони були спрямовані не проти жінок, а проти всіх людей. Я думав, що весь світ такий, що люди шкодять іншим людям І мені було все одно: жити чи померти».
Протягом наступного року конфлікт між Мілліганом і шерифом Алленом продовжував розвиватися, аж поки той не заарештував Біллі за злочин, якого він, за його словами, не скоїв.
22 листопада 1984 року у сарай Джорджа Міснера, жителя Афін, штат Огайо, було зроблено постріл з рушниці крупнокаліберною кулею. Куля пробила стіну сараю, стінку трейлера, що стояв у сараї, пробила наскрізь рефрижератор, іншу стіну трейлера й увійшла в протилежну стіну сараю. Загальна сума збитків становить 1600 доларів. У відділку шерифа округу Афін чоловік, який назвався Брюсом Расселом, узяв на себе відповідальність за постріл і зазначив, що звільнений умовно-достроково був за кермом авто Містер Рассел також повідомив Дейву Малавіста (з Афінського центру психічного здоровя), що під час інциденту звільнений умовно-достроково був разом з ним і що він (Мілліган) знав про наміри Рассела. Варто зазначити, що в подальшій заяві містера Рассела, зробленій у прокуратурі округу Афін, він стверджує, що «не впевнений» у тому, що Мілліган знав про його (Рассела) наміри.