Так, спочатку треба покришити хліб, сказав аллен, коли вони повернулися з обіду.
Боббі під пильним поглядом Річарда займався хлібом, а Ґейб стежив за дверима.
Ось так. Тепер складаємо весь хліб у пляшку з-під молока й сиплемо всю пачку цукру у нас тут грамів триста. У хлібі є дріжджі, а якщо додати цукор і виноградний сік усе це почне бродити та створюватиме тиск. Що краще воно бродитиме, то більше утворюватиметься алкоголю. Це те саме, що й зерновий спирт наприклад, кукурудзяне пиво
А тиск від бродіння не розірве пластикову пляшку? перервав його Ґейб. Вона не вибухне?
Про це не турбуйся, аллен витяг із шафки гумову рукавичку. Я поцупив це зі смітника, але добре вимив, він натягнув рукавичку на горло пляшки. Отак. Рукавичка забиратиме зайве повітря, але частково зберігатиме необхідний для процесу тиск.
Боббі потягнув за гумовий палець і відпустив.
А можна потім додати більше соку?
Звичайно, якщо треба буде. Лишилося тільки знайти місце, де це лишити, поки природа не зробить своє діло. Це днів вісім. І треба час від часу випускати зайвий тиск із рукавички. Ходитимемо по черзі.
Та де ж ми це сховаємо? спитав Ґейб.
аллен підморгнув йому.
Гадаю, найкраще рішення поставити її просто над пунктом наглядачів у загальній кімнаті. Віднесемо її, коли прийде нічна зміна.
Нічого собі! Просто у них під носом! присвиснув Боббі.
Майже. У них над носом, виправив його аллен. Крім того, у загальній кімнаті завжди так смердить, що наш шмурдяк вони ніколи не почують.
(3)
За день до переведення Міллігана з Афін до Ліми молода студентка факультету журналістики Сьюзан Прентіс примудрилася обійти охорону й зустрітися з ним у відкритому відділенні. Вона представляла університетську газету «Лантерн». Їхня зустріч випала на сплутаний час, і дівчина взяла інтервю у Біллі-М.
Уже після переведення Сьюзан написала йому лист, у якому пояснила, що люди бояться його через страх перед невідомим, через те, що не можуть його зрозуміти. Вона писала, що і сама боялася з ним зустрічатись, але страх зник, щойно його побачила. Дівчина вибачалась за свої упередження і писала, що насправді він дуже мила й добра людина. Зазвичай, додала вона, усі журналісти виступають на захист таких «непотрібних» людей, просто у його випадку ніхто не знав, як правильно поводитися.
Біллі-М погодився зустрітися з нею знов 23 жовтня 1979 року, але зустріч не відбулася, бо артур не довіряв йому говорити з пресою. Він сказав аллену вийти на сцену, щойно вона прийде, так що сам Біллі-М побачив лише її спину у дверях і почув «бувайте». У нього в губах залишилася цигарка аллена, і його ледь не знудило. Так неправильно: артур наказав аллену завжди гасити цигарку, перш ніж залишити сцену. Судячи з повної попільнички, вони довго спілкувалися.
Повернувшись у свою кімнату, Біллі-М застав там Карла Льюїса. Він уже встиг влаштувати повний гармидер: розкидав одяг та всілякі дрібниці по підлозі, розсипав тальк і навіть вичавив зубну пасту.
Де мої гроші, засранцю? прошипів він крізь дірку з-під переднього зуба.
Я сказав, що заплачу, жалісливо відповів Біллі-М. Нащо було таке робити? Ви ж стояли у мене за спиною, коли я вранці брехав своєму адвокатові і просив вислати вам сто доларів на новий радіоприймач замість зламаного.
Уранці? Ти кого хочеш надурити, га? Це було три дні тому! А грошей мені ніхто так і не переказав!
Я знов йому подзвоню. Він, мабуть, не зміг зробити переказ одразу. Завтра гроші будуть.
Уранці? Ти кого хочеш надурити, га? Це було три дні тому! А грошей мені ніхто так і не переказав!
Я знов йому подзвоню. Він, мабуть, не зміг зробити переказ одразу. Завтра гроші будуть.
Той вищирився й, виходячи з кімнати, кинув:
Молися, щоб вони прийшли. Ой, молися
Біллі-М зрозумів погрозу. Він бачив, що буває з іншими пацієнтами, і знав: якщо гроші не прийдуть йому буде дуже боляче. Після переведення у це пекло в нього більше не було прямого ментального звязку з артуром, рейдженом чи алленом, але він був упевнений, що вони повернулися: він бачив записки, написані незнайомим почерком, а люди розповідали йому про речі, яких він не знав чи не робив. І Біллі-М знов почав втрачати час не просто хвилини чи години, а, як щойно виявилося, навіть дні. Йому було соромно.
Раптом знадвору почувся рев натовпу. Біллі-М підбіг до вікна й побачив, що на подвірї зібралися сотні пацієнтів із дрючками в руках. Дехто з них був у капюшонах, що закривали обличчя. Він просто не міг повірити своїм очам вибіг у коридор і закричав:
Бунт! Бунт!
Карл Льюїс кинув на нього погляд, повний огиди.
От же придурок
Надворі! Вони вже захопили територію! Нічого ви мені не зробите вони скоро прийдуть сюди і наведуть лад!
Ага, аж бігом. Вони кіно знімають ти що, не чув?
Кіно?
Кіно, йолопе. Для телебачення. Вони знімають у Лімі, бо вона схожа на Аттику.
Біллі-М сумно похитав головою й поплентався назад у кімнату. Мав би здогадатися. Це надто добре, щоб бути правдою. У цьому світі немає справедливості.
Розділ 6
Вино за ґратами
(1)
Після зустрічі з алленом Сьюзан Прентіс написала статтю, яка вийшла на першій шпальті університетської газети Огайо «Лантерн» 6 листопада 1979 року. Наклад цього випуску перевищив загальний наклад газет Колумбуса й Дейтона.