Я візьму одну собі на память. Мій квиток на свободу! Біллі забрав один аркуш.
Сенборн повернувся з обіду і зайшов у кабінет Кури. Той з усіх сил намагався зберігати спокійний вигляд. В університеті один з професорів якось сказав: «Якщо у вас є щось, що може зруйнувати свідчення під час перехресного допиту притримайте це. Змусьте свідка все заперечити, а потім представте свій доказ і зруйнуйте всі його свідчення. Для юриста, мабуть, немає більш приємного моменту. Про таке мріють, на таке роками чекають».
У Кури тепер був саме такий доказ він ним скористався.
За кілька тижнів по тому Біллі приїхав до зали суду, де головував суддя Говард Джонсон. Біллі був одягнений у чорну футболку з написом «Термінатор-2: судний день».
Суддя попросив присутніх адвокатів назвати себе для протоколу. По черзі вони встали і назвали свої імена. Після всіх ще раз підвівся Кура і додав: «А також дух Ґері Швейкарта». Суддя мовчки кивнув.
Розпочали з того, що суддя зачитав останній звіт адміністрації Департаменту психічного здоровя. Після цього він підняв очі на Біллі та зауважив: «під час написання цих звітів містер Мілліган не страждав на серйозні психічні розлади і не становив небезпеки для себе чи інших. Психіатри дійшли згоди в тому, що більше немає потреби утримувати містера Міллігана в лікарні. Згідно зі свідченнями, стан містера Міллігана відповідає нормі, і вже досить довгий час у його свідомості домінує одна особистість».
1 серпня 1991 року о 16:00 суддя Говард Джонсон звільнив Біллі Міллігана з-під контролю психіатрів і судового нагляду.
Біллі підвівся. Усі його друзі й доброзичливці зібралися навколо хтось плескав його по спині, хтось тиснув руку. Він з гідністю вільної людини рушив до дверей. Спочатку Біллі йшов повільно, але сил терпіти атмосферу суду вже не було і він кинувся бігти.
Епілог
Диявол повстав
Багато років тому я вже був на фермі Чалмера Міллігана у Бремені мене возила сестра Біллі Кейті. Але разом з Біллі я тут ніколи не бував. У кінці осені 1991 року Біллі зателефонував мені і сказав, що хоче ще раз туди поїхати і запросив мене з собою.
Ти впевнений, що впораєшся? Це може завдати тобі болю.
Ні, не думаю. Я хочу туди повернутися.
Біллі сидів за кермом. Після повороту з шосе 22 на дорогу до Нового Єрусалиму я побачив, що він зблід.
Згадалося, як ми їхали тут уночі. На всіх полях з обох боків газові свердловини і вночі все світилося вогнем. Коли Чалмер уперше мене сюди привіз, я думав, що це і є пекло.
Може, повернемо назад?
Ні. Я хочу побачити місце, де мене зламали і де я втратив розум.
Що ти відчуваєш зараз?
Страх. Як коли школяра викликають до директора. Така порожнеча всередині. Я постійно уявляю, що там далі стоїть Чалмер із рушницею чи кайданами. Або що він стрибне з кроков і спробує схопити мене, щойно я зайду в сарай.
А якби так сталося?
Я б спочатку перелякався а потім розірвав би його на шмаття! Звісно, я знаю, що він уже помер але, думаю, усередині я й досі цього не прийняв.
Тепер приймаєш?
Ага, нервово реготнув він. Родина не каже мені, де вони його поховали, але я маю знати. Мені треба побачити його могилу. Я знайду її. Я навіть думав узяти великий ніж чи хоча б деревяний кілок і встромити йому в серце, він кинув на мене погляд. Мабуть, з цим варто почекати. Коли я буду готовий зі мною поїде Шейла Портер. Але це нічого
Ми підїхали до краю ферми, і він здивовано зітхнув маленького будинку тут більше не було.
Його що, знесли? вигукнув він.
На місці будинку була лише почорніла земля з обгорілими стовбурами дубів.
Мабуть, добряче горіло. Чималеньке пекло. Деякі з цих дерев були на відстані у сорок футів[67]. Дивись, той дуб 120 футів заввишки і на 95[68] він згорів. Таке враження, наче сам диявол спалив цей будинок. Повстав і скинув це кляте місце назад у пекло.
Він розлючено крокував почорнілою галявиною і жбурляв ногами листя.
От лайно!
Що таке?
Диявол встиг спалити його раніше за мене.
З усієї ферми лишився тільки сарай, де Чалмер катував хлопця. Біллі з острахом підійшов до нього. Усередині він показав мені мотузки, що й досі висіли з кроков ними вітчим звязував його.
Ми пішли далі. Усе поросло буряном. Біллі душили сльози.
Чому ніхто цього не прибрав? крикнув він. Навіщо тут і досі речі з мого дитинства? З мого проклятого дитинства!
У гаражі й досі стояла каністра з бензином, із якої Чалмер облив кролика. Обличчя Біллі стало білим, як папір.
Слухай, я думаю, ти вже достатньо побачив, сказав я.
Ні. Спогади повертаються. Я багато чого забув. Мені було вісім майже девять коли він уперше мене сюди привіз.
У кутку я знайшов невеличкий малюнок олією на шматочку шиферу майже повністю схований під пилом. На ньому була зображена пташка червоний кардинал.
Може, варто забрати це? Як згадку про свої перші роботи?
Ні! він відмовився навіть торкатися його. Я нічого звідси не візьму! Тут усе наче кричить: «Нічого не чіпай!» Якщо я щось звідси заберу це може рознести заразу.
Я обережно повернув малюнок туди, звідки взяв.
Ми пішли до сараю біля струмка. Тут він віддихавсь і розповів, як Чалмер привязував його до столу і ґвалтував. А потім похрестив його кровю кота, якого розідрав.