Ну ні не всі. Але імя, звичайно, чула.
Мадемуазель, ви ввічлива маленька облудниця. Тут я здригнувся, згадавши схожі слова, які прозвучали в готелі «Маджестик» того ж дня після ланчу. Я й забув, ви ще зовсім дитина то звідки ж вам знати його? Як швидко минає слава! Ось зараз мій друг вам пояснить
Нік перевела погляд на мене, а я, дещо збентежено прокашлявшись, проказав:
Мсьє Пуаро видатний е-е був видатним детективом.
Ах, mon ami, вигукнув той, невже це всі слова, які ви можете підшукати?! Mais dis donc![19] Скажіть мадемуазель, що я унікальний, неперевершений, найвеличніший детектив, який будь-коли жив на світі!
Тепер у цьому немає потреби, холодно промовив я. Ви вже самі їй сказали.
О так, але все ж вийшло б пристойніше, якби мені не довелося поступитися власною скромністю. Співати осанну самому собі не годиться.
Не варто тримати пса, якщо сам мусиш гавкати, погодилася Нік із напускним співчуттям. А хто, до речі, цей «пес»? Гадаю, доктор Вотсон.
Мене звуть Гастінґс, сухо мовив я.
Як «битву при»[20] у 1066-му, умить зорієнтувалася та. Хто сказав, наче я неосвічена? Ну й ну, оце так чудасія. Гадаєте, хтось дійсно хоче вкоротити мені віку? От що полоскотало б нерви. Але такого, звісна річ, насправді не буває лише у книжках. Підозрюю, мсьє Пуаро мов той хірург, що розробив нову операцію, чи лікар, який виявив екзотичну болячку, ставить усім і кожному свій коронний діагноз.
Sacré tonnerre![21] гримнув на неї детектив. Ви посерйознішаєте чи ні? Невже вас, сьогоднішню молодь, нічим не проймеш? Погані були б жарти, мадемуазель, якби ви лежали в саду біля готелю гарненьким трупиком з охайненькою дірочкою в голові, а не в капелюшку. Тоді б ви не сміялися, еге ж?
На спіритичному сеансі чувся потойбічний регіт відрізала дівчина. Гаразд, давайте серйозно, мсьє Пуаро: це вкрай любязно з вашого боку й усе таке інше, але тут неминуче йдеться про випадковість.
Ви вперта, наче сам диявол!
Від нього я й отримала своє імя. Про мого дідуся подейкували, що він продав душу нечистому. Вся округа кликала його «Старим Ніком»[22]. Не стариган був, а чистісінька злюка, зате з таким, як він, не засумуєш. Я його просто обожнювала і скрізь хвостиком ходила за ним. От мене й нарекли услід за «Старим Ніком», «Чортом» «Малою Нік», «Чортеням». А так я взагалі-то Маґдала.
Незвичне імя.
Еге, воно в нас на кшталт династичного. У роду Баклі було до холєри Маґдал. Онде висить одна. Вона кивнула в бік портрета на стіні.
А! тільки й сказав Пуаро. А відтак, перевівши погляд на інший портрет, над каміном, спитав: Оце ваш дідусь, мадемуазель?
Так. Привертає увагу, еге ж? Джим Лазарус хотів купити цю картину, але я не продала: у мене слабкість до Старого Ніка.
А-а.
Пуаро хвилинку помовчав, а потому вкрай серйозно промовив:
Revenons à nos moutons[23]. Послухайте, мадемуазель. Я заклинаю вас поставитися до цього серйозно. Вам загрожує небезпека. Сьогодні хтось стріляв у вас із пістолета «Маузер»
Із пістолета «Маузер»?
Вона на якусь мить перелякалася.
Так, а що? Ви знаєте когось, хто має саме «Маузер»?
Нік посміхнулася.
У мене і самої такий є.
Та що ви?
Так, від батька залишився. Той привіз його додому з війни[24]. От відтоді він тут і валяється. Я днями бачила його в тій шухляді.
Вона вказала на старомодне бюро. І тут, неначе в неї раптом зявилася ідея, підійшла до нього й висунула шухляду. А потому якось безпорадно обернулася. У її голосі лунала нова нотка.
Отакої, сказала міс Баклі, він зник.
Розділ третій
Випадковості?
Саме з цього моменту тональність розмови змінилася. Досі Пуаро та дівчина, самі того не розуміючи, говорили різними мовами їх розділяла вікова прірва. Для неї слава й репутація бельгійського детектива не важили нічогісінько: вона належала до покоління, яке знає тільки ті великі імена, що на слуху конкретно сьогодні. Тож і його застереження залишали її байдужою. Для неї він був лише досить кумедним підстаркуватим іноземцем із напрочуд мелодраматичною уявою.
І таке її ставлення збивало мого друга з пантелику. По-перше, страждало його самолюбство. Він бо завжди авторитетно заявляв, що Еркюля Пуаро знає весь світ. Але осьде знайшлася та, яка й чутки про нього не чувала. «Йому піде на користь отриманий досвід», мимоволі подумалося мені, а все ж це не надто сприяло успіху поточного починання!
Однак із виявленням пропажі пістолета події перейшли в нову фазу. Нік більше не сприймала цю історію як такий собі потішний жартик. Вона й досі ставилася до неї легковажно, бо такі вже мала вдачу та кредо не перейматися ну просто нічим, але її манера триматися відчутно змінилася.
Міс Баклі відійшла від бюро і, присівши на бильце крісла, замислено насупилася.
Дивно, зауважила вона.
А Пуаро обернувся до мене.
Ви не забули, Гастінґсе, «ідейку», про яку я згадував? Ну й ось, він підтвердився, мій невеличкий здогад! Припустимо, що мадемуазель знаходять на землі в саду готелю з вогнепальною раною. І то, можливо, виявляють аж за кілька годин народу ж бо там ходить зовсім мало. А поруч руки покійної так, наче щойно випав із долоні, лежить її власний пістолет. Славна мадам Еллен, поза сумнівом, упізнала б його. І тут, звісна річ, почалися б припущення про тривожність або про безсоння